Дитинство

   Були сімдесяті роки двадцятого століття. Україна була в складі Радянського Союзу. В селі були колгоспи і люди там працювали, обробляли поля, свої городи, тримали господарство. Вечорами дівчата співали українські народні пісні, ходили в кіно до клубу, та на сільську дискотеку. 

 Село Студениця розкинулось в долині на берегах річки Свинолужки, що на Житомирщині. Кругом села ростуть мішані ліси, розкинулись колгоспні поля. В селі проживало до трьох тисяч людей. 

  Сонце встало рано і своїми променями заглядало в вікно, лоскотало і ніби гралося в темно - каштанових косах Христинки. Вона сиділа на ліжку ще сонна і ніяк не могла прочуматися. Її довге волосся спадало на плечі та руки, а великі круглі очі , мов два карі озерця вдивлялися у вікно. В цьому році їй виповниться сім років і вона піде до школи. До хати зайшла Катерина.

-  Христинко, збирайся хутенько, одягайся. Давай я заплету твої коси і підемо з тобою в поле. Потрібно корові і свиням зілля принести, щоб закласти в ясла на обіді. Бо молоко в корови на язиці.

-  Мам, заплетіть мене в дві коси . Мені так більше подобається і коричневі банти вплетіть, ті що ви мені до школи купили. 

-  Ні, доню. Хай вони ще полежать . Зносиш ще в школу. Я заплету тобі рожеві, старенькі. Вони також гарненькі.

-  Мамо, не скубайте мене за коси, болить же , обережніше розчісуйте. Або давайте я сама розчешуся. 

Христинка трохи вередувала і не любила розчісуватися , бо коси були довгі і плуталися та скубали.

-  А можна, як прийдемо з поля, я піду на вулицю погуляю. 

-  Донечко, у нас зілля в городі повно. Ти ж бачиш, як я задихаюсь, важко мені сапати . Одній дуже

важко. Ти ж моя помічниця. Що я робитиму без тебе... Павло он перед ранком прийшов з клубу, спить.

Поїде до міста скоро. А ми вдвох тут хазяйнуватимемо.

 Катерині було сорок чотири роки. Вона виглядала старішою на років десять . Її кучеряве чорняве волосся вибивалося з - під білої хустки, пов'язаної навкруг голови. Очі були такі ж карі, як і в Христинки та трохи сумні і стомлені. Кругом очей було видно зморшки . Також на лобі та біля рота. Носик був маленький, з трохи випуклими ніздрями, лице кругловиде. Вона була невисокого зросту , міцної статури. Одяг її був простим, пошитим сільською швеєю : кофтинка із ситцю в квіточки та картата спідниця із штапелю.  

 Ми йшли полем. По обидва боки стежки колосилася пшениця, а в ній виглядали ромашки та подекуди волошки. У долинці між пшеницею росла висока трава і пирій. Катерина взяла серп і почала жати траву. Христинка помаленьку намагалася її запхати в мішок. Але маленькі рученята не слухалися і трава ніяк не хотіла лежати у вузькому мішку.

-  Мамо, давайте я краще буду жати , а ви складатимете її в мішок. 

-  Ти ще маленька, Можеш порізатися. 

-  Я буду обережна. Я вже пробувала жати одного разу. Ну дайте мені серп, мамусю, будь ласка.

Катерина здалася на благання доньки і дала їй серп. Христинка, зрадівши, пішла в долину і почала жати . Спочатку все виходило і вона нажала вже одну купку трави. Та раптом щось обпекло палець,

серп посковзнувся і розділив мізинчик навпіл.

-   Ой - ой- ой-й-й-й!  Ай- ай - ай-й-й-й!

- Що трапилось, донечко. Ой біда ж яка. Палець розрізала разом із нігтиком. Я ж говорила , що рано ще тобі жати, доню. Потерпи, моя люба, Я зараз перев'яжу тісно . 

Катерина відірвала кусок нижньої сорочки і тісно перев'язала палець доньки. Сльози мов горох котилися по зажуреному обличчю Христинки. Вона ніяк не могла отямитись ... Палець дуже болів, і сильно текла з нього кров. Як це так сталося, я ж наче обережно жала і не спішила...

Дожавши два мішки трави вони поверталися додому . Христинка несла на спині маленький мішок зілля для свиней, а мама більший для корови. Христинка ще схлипувала іноді і підкидала на плечі мішок, що весь час опускався донизу. Лице її розчервонілося від хвилювання, чи то від того, що був обід і на вулиці було гаряче і душно. Так хотілося швидше додому, щоб заховатися в прохолодній хатині.

 Прийшовши додому Катря взялася поратися в хліві, а Христинка забігла до хати, прилягла на ліжко і зморена болем несподівано заснула.

 В хаті було добре. Через відчинене вікно було чути спів пташок, пахло м'ятою і чорнобривцями. Павлик уже прокинувся і пішов допомагати мамі по господарству. Роботи вистачало. Треба було дров нарубати на зиму і тин полагодити . Ніяк руки не доходять, та й досвіду немає . Адже йому лише сімнадцять взимку було. На голові в нього було, мов шапка, кучеряве русяве волосся, очі сірі, жваві. виблискували з-під чорних густих брів. Ніс був продовгуватий та з такими ж ніздрями як і в Христинки та Катрі. Тонкі губи надавали серйозності ще зовсім молодому юнаку. Він був єдиний чоловік в домі. Вся чоловіча робота була на його молодих плечах. Адже дорослі мали роботу і у кожного своя родина і свої турботи. Так що допомоги чекати не було звідки.

Впоравшись трохи зі справами Катерина зайшла до кухні і заходилася розчиняти хліб . Розпалила піч і почала готувати обід . Коли хліб підійшов і зварився борщ засунула все у піч . 

 Христинка проснулася  від смачного і запашного запаху. В хаті пахло борщем і свіжим хлібом.

-  Мам, а ви корову подоїли? Можна мені молока з свіжим хлібом? - запитала вона.

-  Спочатку борщу поїси. Іди погукай Павла, будемо обідати.

Вона вибігла хутенько у двір. Павлик ремонтував свій мотоцикл, який купив у дядька Миколи. Дуже любив  Павло поратися з технікою. Мріє бути трактористом, працювати в колгоспі і вирощувати хліб.

-  Павлику, ідемо їсти вже . Мама спекла свіжого хліба і борщу наварила. 

-  Добре, Христинко, піди на город і вирви зеленого часнику до борщу, а я сала дістану з банки. Так буде смачніше.

-  Фу! Сам їж свій часник і сало. Я не буду. 

Павлик насварився на Христинку, але побачивши зав'язаний палець, запитав:

- А це вже що зробила?