Розділ 18.

Гуркіт грому і блискавка, що виблискувала за вікном, розбудили Кевіна. Він різко підскочив на ліжку. Відчайдушно провів рукою по тому місцю, де лежала Христина, коли він засинав. Її поруч не виявилося. "Де вона?!" - злякався юнак. Залишки сну прогнало нехороше передчуття, яке простягало свої липкі мерзенний мацак з самих глибин свідомості до горла і нервово стискало його. Стискаючи настільки, що неможливо дихати.

Відігнавши непроханий напад паніки, Кевін потер скроні та встав із ліжка. Підійшов до

 вікна. У темряві виднілися обриси замку Альфор. "Ритуал..." - раптом осінило його. Спочатку він підскочив до вікна і почав вдивлятися в темряву. Що він там сподівався побачити, хлопець сам не розумів. Можливо, Христину, яка в останній момент передумала і вирішила повернутися. Але нікого не було. Тоді Кевін схопив телефон і зателефонував Дереку.

Довгі гудки зводили з розуму.

- Заради всього святого, - благав Кевін у порожнечу - Візьми слухавку.

Через кілька болісно довгих секунд очікування на іншому кінці почувся сонний обурений голос.

- Ти збожеволів, друже?! Пів на другу ночі! Навіщо ти мені дзвониш?!

Не звертаючи уваги на розлюченого друга, Кевін затараторив.

- Дереку, вона зважилася на ритуал! Вона пішла в замок!

Все ще сонний хлопець, який нічого не розуміє, вимучено промимрив.

- Хто "вона"?

Нерозторопність друга, нехай навіть і цілком зрозуміла, починала Кевіна злити.

- Христина, матір твою!

Почувся глухий гул - Дерек упав із ліжка. Тепер і в нього сон зняло як рукою.

- Що ти маєш на увазі?! Ти не зміг її відмовити?

Після цього запитання Кевін поник.

- Я думав, що зміг.

Короткий зітхання на іншому кінці.

- Ясно... - повисло мовчання, нарешті Дерек знову заговорив - Я буду за десять хвилин.

Кевін коротко відповів.

¬- Чекаю.

На диво, Дерек не обдурив. Він справді стояв через десять хвилин на порозі будинку Кевіна. Зазвичай, його "десять хвилин" означали щонайменше півтори години. Але зараз він увесь мокрий у дощовику та піжамних штанях стоїть перед ним і вичікувально дивиться.

- Ну? - нарешті протягнув він - Який у нас план?

Кевін потупив погляд і відповів чесно.

- Немає в нас плану... Але треба йти в замок...

Дерек саркастично хмикнув.

¬- В Альфор?

- Так.

- Зараз?

- Саме...

- Щоб померти смертю ідіотів?

Кевін гірко усміхнувся.

- Можливо...

Він не був упевнений у правильності свого рішення. Точніше, точно знав, що вони з Дереком наразять себе на небезпеку, якщо підуть до замку самі. Але часу не було зовсім на продумування хоч якогось плану дій. Кевін уже налаштувався на відмову. Однак, його друг несподівано махнув рукою і сказав.

- Та ну тебе! Гаразд! Ходімо, навідаємося в гості до Графів Дракулів.

У цей момент юнак не знав, як висловити свою вдячність другу. А час усе спливав. Кевін одягнув толстовку поверх сорочки й вони вискочили з дому.

Холодні краплі били по обличчю. Вузька доріжка, що веде до замку, лише зрідка підсвічувалася блискавкою. А гуркіт грому тиснув на голову. Кевін ніколи не боявся грози, не любив її - так. Але зараз вона здавалася йому особливо страхітливою. Такою, що не віщувала нічого доброго.

Здавалося в таку погоду не хитра справа заблукати. Але ноги самі привели в замок. Хлопці очікували побачити охоронців, шукачів або інших кровопивець. Однак їх не виявилося. Біля головного входу стояла молода жінка в чорному пошарпаному костюмі й темним мокрим розпатланим волоссям. Вона зробила крок до них із тіні й стривожено вимовила.

- Де вас носило так довго?!

Від розгубленості й натиску незнайомки Кевін зовсім розгубився.

- Я... Ми...

- Нам потрібно в Альфор! - втрутився Дерек - Ми за подругою!

Жозефіна криво посміхнулася.

- Прошу за мною.

Вона манірним жестом запросила хлопців увійти, все ще посміюючись. Кевіну стало страшно. Він косився на друга, якому було не краще. І все ж Дерек відчайдушно намагався не подати знаку Вони продовжували йти за жінкою в тиші, поки Дерек її не порушив.

- І в чому вигода нам допомагати?

У Кевіна перехопило подих. Запитання було недоречним. Просто зараз вампірка могла скликати інших на бенкет. Але та лише роздратовано зітхнула.

- І ви мене хочете про це запитати саме зараз, коли час спливає і потрібно якомога швидше провести ритуал?

- Так! - твердо відповів Дерек і одразу поставив наступне запитання - І хто ти взагалі така?

На друге запитання незнайомка відповіла одразу.

- Жозефіна, представниця Вищих Чистокровних. Не магістр звісно, - вона оголила гострі ікла, - Але теж вчепитися у твою лебедину шийку зможу.

Колишня хоробрість Дерека зникла. А Кевін повторив запитання друга.

- Чому ти нам допомагаєш?

Розуміючи, що від відповіді Жозефіна не втече, вона пояснила.

- Потрібен той, хто щиро бажає звільнення Христини. Мені, звісно, шкода її, - пафос у її голосі змінився співчуттям, - Та й права багато в чому ця пігалиця виявилася. Але я не та, хто щиро бажає їй звільнення. - вона вказала на Кевіна - А ось ти інша справа.

Кевін відвів погляд.

- Цей ритуал небезпечний. Я прийшов, щоб відмовити її.

Жозефіна різко зупинилася. Вона смирила юнака презирливим поглядом.

- Що ти сказав, чортів дрібний егоїст?

Кевін судомно ковтнув, але повторив.

- Я хочу відмовити її.

Раптово Жозефіна скоротила між ними відстань і, піднявши юнака за шию над землею, припечатала до стіни. Червоні вогні в очах запалали, а бліде аристократичне обличчя спотворила злісна гримаса.

- Повтори. - процідила Жозефіна крізь зуби.

Переляканий юнак лише зміг прохрипіти.

- Якого хріна?

Тоді молода жінка різко відпустила його, і він, кашляючи та жадібно ловлячи ротом повітря, звалився навзнак. До Кевіна тут же підскочив Дерек. Жозефіна відійшла на невелику відстань, потім запитала.