Розділ 17.

***

Цієї ночі лив дощ, щільна стіна з безперервних крапель застеляла всю видимість і не давала змоги побачити нічого, окрім ледь помітних силуетів людей, що снують туди-сюди в спробах сховатися від нещадної зливи. 

"Така ж погода була, коли вона пішла..." - подумав Андер, закидаючи голову назад. Крістіну досі не доправили до замку і це злило. Він кинув докірливий погляд на кушетку, де сидів Себастьян і пив дівчину, яка стогнала в знемозі. Переляк і шок з її обличчя давно зникли, зараз вона перебувала в якійсь ейфорії, навіть не підозрюючи, що через кілька годин її життя обірветься.

Нарешті Себастьян відірвався і тильним боком долоні розмазав кров по щоці. Запропонував.

- Друже, не хочеш приєднатися? - він демонстративно відтягнув голову дівчини в бік - Дивись, кого мені вдалося спіймати. Навіть цього разу обійшовся без повної програми.

Андер із силою розбив кулаком стіну.

- Ти знущаєшся Себастьян?! - він надривно закричав - Де вона?! Де Христина?! Я тобі її доручив зловити, а ти чергову їжу собі привів!

Злість і відчай Андера лише забавляли Себастьяна. Він байдуже кинув.

- Не буду ж я за твоєю нареченою-втікачкою постійно ганятися.

Другий удар.

- Як ти не розумієш, я маю повністю обернути її сьогодні. Сьогодні! - він тицьнув у нього пальцем - І відколи, Себастьян, ти порушуєш мої накази?!

У відповідь мисливець повів плечем.

- Відтоді, як роблю все для того, щоб твоя ненаглядна сама до тебе в руки завітала.

Магістр недовірливо примружив очі.

- Та що ти? Цікаво знати, як?

У цей момент двері відчинилися, в кімнату заскочив один із вампірів, який готував усе для ритуалу. Очі його були сповнені страху і жаху.

- Пане, - говорив він плутано - Книга...

Передчуваючи нову проблему, Андер проричав.

- Що ще?

Той, втиснувши голову в плечі, відповів.

- Її немає... Вона зникла...

Від цієї новини Андер сторопів, а Себастьян лише підступно вишкірився. Слідом за вампіром, який приніс погані звістки, увійшла Жозефіна. Вона вальяжно протягнула.

- І що за шум?

Себастьян звернувся до неї.

- Дорога Жозефіно, може, ти розкажеш, де книга? І для чого ти її забрала?

Жінка відступила і прошипіла.

- Ідіот, що ти таке несеш? До стовпа захотів?

Не звернувши на неї уваги. Себастьян відштовхнув від себе ослаблену дівчину і легкою ходою наблизився до Андера. Його голос став підлесливий, тягучий, немов намагався проникнути під шкіру другу

- Пам'ятаєш, Андер, я говорив, що Христина сама до тебе прийде? Бачиш, - він кинув хитрий погляд на Жозефіну, - Ця прекрасна жінка в тебе настільки закохана, що вирішила віднести книгу твоїй нареченій. А ми обидва знаємо, який там ритуал є і для чого.

Тепер уже Андер дивився на неї. Дивився пильно, уважно. З осудом і розчаруванням. Потім спокійно підійшов і різко схопив за шию.

- Як ти посміла?!

Жозефіна вдарила його по руці, що чіпко стискала її шию, і прохрипіла.

- Цей план не я придумала.

Себастьян, що стояв поруч, викарбував.

- Бреше. - немов хитрий змій він знову майже ласкаво звернувся до Магістра - Невже ти не помічав її закоханість Андер.

Не дивлячись на нього, той відповів.

- Помічав! - він стиснув її шию сильніше - Але не думав, що це нерозділене кохання застелить їй розум.

Андер із силою відкинув її від себе і голосно крикнув.

- Варта!

На його поклик тут же примчали кілька стражників. Він пальцем вказав на Жозефіну.

- Схопити її й прив'язати до стовпа. Нехай на сонечку ранковому погріється.

Двоє громил зрозуміли наказ і схопили жінку під руки. Не давши встати поволокли по землі. Жозефіна кинула злий погляд на Себастьяна, а той промуркотів.

- Потрібно робити правильний вибір, Жозефіно...

Двері за ними зачинилися. А Андер зробив глибокий вдих і сказав.

- Піду, навідаюся до зали з артефактами. Чи не пішла туди моя Христина...

***

Холодні краплі дощу нещадно били по обличчю. Прекрасне чорне волосся знову намокло, а нутро здавалося, ось-ось вирветься назовні. Христина оглянула замок знизу вгору. У голові промайнуло вимучене й болюче: "І ось я знову тут..."

Знову в цьому огидному місці, куди її притягнув Андер, коли відібрав у неї все. Майже змусив забути сім'ю і відмовитися від надії знову стати людиною. Але вона більше не боялася. Усі емоції - біль, страх, розпач, радість, полегшення, любов - вони не просто гріли, а розпалювали вогонь дедалі більше. Внутрішню силу, яку, як думала сама Христина, вже розгубила.