Розділ 13.

Кевін привів Христину на залізничну станцію. В Ерлі станція була невеликою. У залі очікування, обрамленому вітражами та ліпниною в готичному стилі, ледве вміщалося понад десять осіб. Однак людей об одинадцятій годині було небагато. Якби молоді люди вирішили виїхати рано вранці - так, найімовірніше, потрапили б у годину пік. Із сьомої до дев'ятої люди зазвичай поспішали на роботу до Лондона, а їхати з невеличкого містечка до нього за часом займало не більше ніж годину. А за найкращого розкладу сорок хвилин.

Кевін спостерігав за Христиною. З самого ранку дівчина мовчала, була не надто балакуча. Вона раз у раз роздивлялася краєвиди Ерла, поки вони йшли або нервово стискала хрестик, ланцюжок якого щільно прилягав до шкіри блідої шиї. Волосся цього разу вона зібрала у високий хвіст. Нині її гарне ніжне обличчя з м'якими рисами не було приховане капною чорного, як смола, волосся. Червоні губи трохи прочинені, очі сумні. Помітивши, що юнак її роздивляється, Христина подивилася на нього й обережно запитала.

- Щось не так?

Кевін різко опустив погляд у підлогу.

- Нічого, Христино, все добре.

Та лише кивнула і знову занурилася глибоко у свої думки. А Кевін одразу ж себе насварив: "От же ж! Незручно як!".

Раніше Кевін якщо й дивився на дівчину, то тривали такі переглядки недовго. У них зав'язувалася розмова. Нерідко, в тому ж Лос-Анджелесі дівчата самі запрошували його на побачення або просто прогулятися. Він ніколи не хвилювався і не замислювався, безглуздо він виглядає чи ні. Але з Христиною все було інакше. Вона відрізнялася буквально всім від його знайомих. Чим, сам Кевін поки що не розумів. Без сумнівів, вона красива. А ще це напевно через незвичайне походження. Адже дівчина - вампір.

Нарешті приїхав поїзд, і хлопці увійшли у вагон. Щойно поїзд рушив, Кевін завів розмову.

- А можна запитання?

Христина виринула з думок і перевела погляд на юнака.

- Запитуй, що завгодно. Я готова відповісти.

Кевін ніяково посміхнувся, трохи зам'явся.

- Та не збираюся я допит тобі влаштовувати... - він подивився на Христину скоса і понизив голос - Може, досить бачити в мені загрозу. Я ж партнер, ніби як, допомагаю.

Дівчина винувато опустила погляд.

- Вибач, це не просто... Доки не стану людиною і не позбудуся Андера та його вампірів... - вона нервово засміялася - Моя параноя мене зжере.

Юнак сумно посміхнувся. Тепер він відчув себе винним.

- Вибач. Я просто хочу, щоб ти мені довіряла.

Христина повела плечем, губ торкнулася м'яка напівусмішка.

- Чесно, Кевіне. Я постараюся. - вона згадала, з чого починалася їхня розмова - Так, питай, що тебе цікавить.

Кевін зібрався з духом і випалив.

- Скільки тобі років?

Христина трохи сторопіла. Їй навіть чомусь захотілося засміятися. Але вона просто відповіла.

- Якщо подумати, то має виповнитися двадцять два. Або близько того.

Очі хлопця збільшилися.

- Ти старша за мене на п'ять років?

Дівчина кивнула. Але спостерігати за тим, як знітився її співрозмовник, було занадто весело. Губи мимоволі розтягнулися в усмішці.

- Формально так. Але мене навернули в шістнадцять, тож вважай, що я твоя ровесниця.

Він відкрив рота, але дівчина передбачила його наступне запитання.

- Коли я стану людиною, то зовні не змінюся. Не так багато часу минуло з моменту мого навернення. От якби я була вампіром понад десять років, можливо процес старіння міг би запуститися.

Кевін намагався обробити інформацію. Але повна картинка вперто відмовлялася складатися в голові.

- А чому саме десять років? Хіба ти не вмираєш?

Від слова "вмираєш" боляче різануло по серцю. Христина похитала головою.

- Я теж так думала, але мені потім розповіли, що перші десять років організм ще намагається боротися. - вона подумала, яку зрозумілішу аналогію навести як приклад своєму супутнику - Це як боротьба з вірусом чи якоюсь хворобою. Якщо тебе просто вкусили, то ти ризикуєш перетворитися на простого зомбі. Якщо ти випила крові повністю наверненого, а ще краще чистокровного, то людський організм намагається боротися, щоб обернути процес.

Кевін задумливо промовив.

- Працює на знос, виходить?

Христина підтвердила.

- Правильно. Але оскільки він сповільнюється, то працює з перепочинками. Не вивозить усе й одразу. І тому, коли стаєш людиною, може початися процес старіння. Але не в моєму випадку. Я ще встигаю в останній вагончик.

Кевін тільки закивав і протягнув.

- Ага... Тепер здається, розумію...

Але нічого він насправді не розумів. Однак, Христина відкрилася йому частково. Змогла хоч щось розповісти. І нарешті, Кевін поставив запитання, яке цікавило його не менше за попереднє.

- Чому ти хочеш стати знову людиною? Адже в тебе тепер є...