Розділ 12.

Христина ледве розплющила очі. Тупий головний біль віддавав болісною пульсацією у скронях, а в очах пливло. Дівчина заплющила очі та втомлено потерла перенісся великим, вказівним і середнім пальцями, щоб хоч трохи сфокусуватися. Не вийшло. Тоді Христина вирішила дати собі час прийти до тями. Вона постаралася згадати, що сталося до того, як її збила машина.

Себастьян. Ослаблений хрестик. Перелякані очі Кевіна і Дерека. О боже, невже її бачили в істинному обличчі. Її побачили в іпостасі вампіра. Дівчина постаралася піднятися на ліктях, але важке тіло геть відмовлялося слухатися, і Христина знову опустилася на м'яке ліжко. "Ліжко? - раптом осінило її - Я лежу на ліжку. Але ж у мене вдома диван...".

Дівчині залишалося тільки здогадуватися, де вона і що сталося. Думки закрутилися в хаотичному танці. Можна було лише припускати, що сталося і де вона. Чи забрав її Себастьян і притягнув знову в замок? Чи вона десь в іншому місці?

Зір потихеньку повертався. У Христини вийшло сфокусуватися й озирнутися навколо. Стіни кімнати в блакитно-бежевих тонах, саме ж приміщення велике і просторе. Недалеко від ліжка стоїть письмовий стіл із комп'ютером. На ньому розташувалися кілька книжок і мобільний телефон. "Ні, - усвідомила Христина, - Я не в себе вдома, але й не в Альфорі теж. Сучасний дизайн від багатого оздоблення вікторіанської епохи відрізняється разюче."

Двері відчинилися. На порозі з'явився Кевін. Дівчина злякано відвела погляд. Він перший порушив мовчання.

- Як ти?

Христина відповіла.

- Я... - брехати не було сенсу - Не дуже...

Кевін поцікавився.

- Хіба на тобі не має все гоїтися швидко? Ти ж...

- Вампір? - обірвала його Христина.

Цього разу очі дивилися просто на нього. Упритул. Кевін зам'явся.

- Ти не подумай. Я розумію, що ти... - він намагався ретельніше підбирати слова - Я не боюся тебе. - він знесилено замотав руками - Просто не знаю, з чого почати.

Погляд Христини пом'якшився. Було нерозумно засуджувати його за питання і те, що Кевін не знав, з якого боку підступитися. Христина кивнула і вимовила.

- Ти теж вибач. Я все розумію. Можеш питати все, що тебе цікавить.

Кевін пожвавився і присів на край ліжка.

- Для початку. Чому ти так повільно приходиш до тями? Вампіри ніби як регенерують швидко.

Христині стало ніяково, коли юнак вимовив слово "вампір".

- Ну... Скажімо так... - вона постаралася пояснити якомога дохідливіше - Я блокую свою вампірську сутність, щоб можна було перебувати серед людей.

- Як?

Христина доторкнулася до хрестика.

- За допомогою цього хрестика. Він із заговореного срібла. А камінь поглинає мою сутність і силу. Але не до кінця. Я все ще сильніша за звичайну людину. Але голод і здібності пропадають.

Кевін тільки й зміг відповісти.

- Ого... - він розгубився, перш ніж поставити наступне запитання - Чому я бачу тебе у снах?

Христина здивувалася.

- Що?

Він повторив.

- Ти вже довгий час являєшся мені у снах. У найрізноманітніших. Але одне незмінне - ти весь час просиш про допомогу.

Христина задумалася. Вона намагалася зрозуміти, що сприяє цьому. І тут згадала.

- Очевидно це моя здатність вибудовувати міст. - вона поспішила пояснити - Іноді вампіри будують мости між собою. Так званий уявний зв'язок, щоб у разі чого дати знак або покликати на допомогу. - її голос знітився - Коли я потрапила в Альфор і почали процес мого навернення, мені було гнило. Я, очевидно, не розуміла свою силу і стала кликати про допомогу. І провела цей міст до тебе.

Відповідь Христини ще більше заплутала Кевіна. Він замотав головою.

- Тобто, ти зі мною силою думки зв'язуєшся. Як це працює взагалі?

Дівчина важко зітхнула. За весь час перебування в Альфорі вона абсолютно відмовлялася вивчати й розвивати свої здібності. Їй хотілося лише одного - зрозуміти, як знову стати людиною.

- Наскільки я знаю, міст вибудовується з тим, із ким добре налагоджено зв'язок. У моєму випадку я просто зачепилася за перший-ліпший канал, який змогла відчути.

Кевін кивнув.

- Тепер зрозуміліше.

Кевін замовк. Повисла гнітюча тиша. Здавалося, весь простір дзвенить навколо них. Кожне запитання було ризиком, що Христина закриється. Але бажання дізнатися більше про нову незвичайну знайому вивело його зі ступору.

- Як ти стала вампіром? - несподівано запитав він у лоб.

Христина видихнула. Її очі забігали. Вона то дивилася в стелю, то вбік. Щоразу відкривала рот, марно намагаючись підібрати слова. Хлопець не квапив її та не наполягав - терпляче чекав. Нарешті дівчина почала розповідь.

- Я з мамою і сестрою жила на околиці Лондона. Тато помер незадовго до мого народження - літак розбився. - вона посумувала - Зараз розумію, що не випадково. - дівчина знову повернулася до теми розмови. У тата знайомий був. Його партнер... Андер... - ім'я партнера дівчина вимовила крізь зуби з якоюсь жорстокістю - Він після смерті часто допомагав нам. Моя сестра, Ліліан, його майже не чепляла. Андер ставився до неї як до звичайної дитини. Хвалив, радив, якщо просили. Мама напрочуд швидко прийшла до тями... - знову знітилася - Зараз розумію, чому...