Розділ 11.

Себастьян ішов похмурими коридорами замку Альфор, тихо насвистуючи під ніс якусь мелодію. Розкрити дівчину перед людьми було легкою справою. Ось тільки шкода, що на шоу зібралося всього двоє і воно так швидко закінчилося, адже прикрасочку довелося повернутися на її витончену шийку.

Так... Права була Жозефіна. Христина - їжа, не більше. А найсмішніше, що ця пігалиця навіть не намагається вийти зі статусу дівчинки для годування. "Що ж ти знайшов у ній, Андер?" - зловив себе на думці мисливець. Він прекрасно розумів, що сьогодні вищий вампір знову обурюватиметься, адже наречена все ще на волі. А тактика із залякуванням успішно провалилася.

Більше вампір не насвистував - настрій знітився. Він подумав про те, наскільки дурний і безрозсудний його старий друг.

- Усім нам властиво помилятися і розчаровуватися, дорогий Себастьян. - оксамитовий трохи гучний голос повернув його з важких думок. - Навіть один із найкращих і найвеличніших на наш погляд.

Себастьян побачив Жозефіну, яка незабаром порівнялася з ним. Пряма спина, статура, велична хода. Ця жінка була впевнена, знала, що так чи інакше вона завжди перша. Вона - вища. Вона - грація і витонченість - перед якою важко встояти. Чи то вищий вампір, чи їжа - неважливо. Усі впадуть до її ніг, якщо вона захоче.

Лише один не уподібнився іншим. Андер - її невгамовне бажання. Але і для нього ж краще бути з жінкою, подібною до Жозефіни. А дівчисько і зовсім убити. У голові зріяв план. Він хитро посміхнувся.

- Влізаєш у голову, Жозефіно?

Вампірша повела плечем.

- Лише намагаюся, Себастьяне. - вона примружилася, червоні вогники блиснули в темряві - Твоя вина, що голову відкрив.

Себастьян заперечувати не став.

- Не приховую, ти маєш рацію.

На деякий час запанувало мовчання. Без особливих зусиль він уловив її думки. Жозефіна не приховувала їх. Вона ніби й не хотіла ховати це. А в голові було розчарування, що межувало з ревнощами. У її голові був біль і нерозуміння. Чому не вона, а якесь дівчисько, яке навіть не здатне прийняти цей чудовий дар? Тепер підстьобнув він.

- Усім нам властиво помилятися і розчаровуватися, дорога Жозефіно.

Їдких коментарів не було. І Себастьян сприйняв це як можливість запропонувати вигідну угоду.

- Пропоную зустрітися на західній терасі, - раптом запропонував він.

Жінка лише поцікавилася.

- Коли?

Себастьян відповів.

- За півтори години.

Жозефіна кивнула. І на розвилці вони розійшлися.

Себастьян пройшов до зали з артефактами. У залі, освітленому лише кількома смолоскипами, були різні види ритуальної зброї, прикраси, що захищали й робили невразливим. Але цікавило його одне. Він пройшов углиб і зупинився біля кам'яної стіни. Рукою він намацав ледве помітний виступ. Клацання. Стіна відсунулася. Всередині лежала стара Книга Обрядів із пожовклими від часу сторінками.

Вампір оскалився, задоволений власною знахідкою. Він узяв книгу і попрямував на терасу, де вже на нього терпляче чекала Жозефіна. Алебастрова шкіра при місячному світлі здавалася блідішою за звичайну, сіра сукня розвивалася на вітрі. А чорне як смола волосся зібране у високу зачіску.

Він перший порушив тишу.

- Я покликав тебе у справі, мила Жозефіно.

Підійшовши до неї, Себастьян дозволив собі вільність і невагомим дотиком пройшовся локоном, що вибився із зачіски.

- Не переходь межу! - викарбувала холодним тоном жінка.

Себастьян знизав плечима і прибрав руку. Зараз був не час для жартів чи флірту.

- Що ж, - грюкнув він у долоні - Тоді до справи!

Він простягнув їй книжку.

Жозефіна здивовано підняла брови, переводячи погляд то на книгу, то на мисливця.

- Ти притягнув сюди Книгу Обрядів?!

- Так. - байдуже кивнув той. - Не переживай, Андер дозволяє мені брати її. - він пояснив - Знаєш, люблю повтончуватися на полюванні.

Жозефіну пересмикнуло. Вона взяла з його рук книгу і почала обережно гортати. А Себастьян продовжив.

- Жозефіно, ми обоє з тобою розуміємо, що з цією дівчиною потрібно щось вирішувати. Вона не впишеться в наше суспільство, не стане гідною парою Магістру. - його погляд став м'якшим, куточки губ піднялися в змовницькій усмішці - Інша річ - ти, моя люба.

Вампірша з шумом закрила книжку й різко запитала.

- Чого ти хочеш?

- Усього-то нічого... - голос вкрадливий, хитрий - Усього нічого. Щоб ти віднесла цю книжку Христині.

Жінка зрозуміла хід думок мисливця.

- Що ж... - тихо промовила вона - Красиво ти вирішив дівчину з нашого шляху прибрати, нічого не скажеш. - вона провела нігтиками по корінцю і сказала - Я згодна.