Розділ 9.

Додому Кевін і Дерек дісталися пізно. Жили вони по сусідству, тож розділятися не довелося. Розбурхані й в повному нерозумінні того, що відбувається, розійшлися хлопці спати.

Але сон Кевіну так і не йшов. Він добре запам'ятав обличчя Христини. Вона точно йому когось нагадувала. А її відчай, коли на площі почалася паніка. Ця дівчина напевно щось знала.

Лише під ранок у Кевіна вийшло задрімати. Але спокій довго не тривав. Простір навколо згустився, став щільним і задушливим. До нього завітала його часта гостя - дівчина, яка майже завжди з'являлася у снах Кевіна. Вона знову була налякана і просила про допомогу, забилася в кут і плакала.

- Що я можу зробити для тебе? - запитав він - Чому ти завжди плачеш? Скажи мені!

Раптом дівчина підняла обличчя. Перед ним була Христина. І без того бліда шкіра здавалася ще блідішою, під очима синці, губи бордові, а самі очі червоні. Вона подивилася на нього і просто тихо, жалібно, ледь чутно повторила.

- Допоможи...

Раптом картинка померкла. Крізь, здавалося, непробивний простір просочується гучний звук.

Кевін прокинувся. Дзвонив його телефон. Протерши сонні очі, він подивився на екран. Дерек. Подумки лаючись, хлопець узяв слухавку.

- Слухай, друже. Якщо в тебе не вагома причина дзвонити о пів на сьому, я тебе закопаю.

- Недалеко від площі вбили двох людей! - різко перервав Дерек.

Тепер настала черга Кевіна замовкнути й уважно слухати.

- Що?

Друг швидко загомонів.

- Я не міг заснути. І почав від нудьги гортати новини.

- Ти? - здивувався Кевін - Гортати новини?

- Та не перебивай! - огризнувся друг - Так, почав. І що?!

Кевін похитав головою. Його друг якщо й ставав таким злим, то тільки, коли не висипався. У такі моменти було краще не уїжджати та не перебивати його.

- Вибач. Продовжуй.

- Так от! Хтось злив у мережу фотографії вбитих недалеко від площі. Я тобі посилання скинув.

Хлопець поставив Дерека на гучний зв'язок і відкрив посилання, переслане другом. Справді... Недалеко від площі знайшли двох убитих дівчат. В обох роздерта шия.

Голос Кевіна здригнувся.

- Жах який...

- А я про що. - сказав уже трохи спокійніше Дерек - Уявляєш, друже, це могли б бути ми з тобою.

Кевін байдуже угукнув. У голові в нього одразу виник спогад про Христину, яка схопила його за руку і наказала йти. Вона напевно щось знала. З думок його висмикнув голос Дерека.

- Тому нічого не знаю, але о дев'ятій я в тебе.

Не запитання, а твердження. Кевін не встиг заперечити, Дерек відключився. Хлопець не хотівши, встав із ліжка і насамперед зайшов на сайт школи. На головній сторінці червоними літерами було написано: "У зв'язку з убивствами Школа Ерла закрита на момент розслідування. Приблизний термін два тижні."

Кевін про себе посміхнувся. Новина могла б здатися гарною, якби не знав, що він і його друг опинилися минулого вечора за кілька сотень метрів від місця вбивства. Саме усвідомлення цього змушувало холодок пробігтися по шкірі. З цими думками Кевін вирушив снідати.

Дерек прийшов раніше на п'ятнадцять хвилин. Що було на нього не дуже схоже. Зазвичай він був один із тих, хто запізнюється на годину. Варто було Кевіну відчинити двері, як його найкращий друг кулею влетів усередину.

- Ні, Кевіне, це неможливо!

Кевін втомлено зітхнув.

- Що саме?

Дерек ковтнув.

- Я бачив тінь у себе в кімнаті. Кілька разів увесь будинок перевірив. Нічого і нікого. Що коїться? - його пальці затремтіли - А я часом, не наступний, а?

У відповідь Кевін лише голосно засміявся.

- Наступний? Ага, звісно! - він підійшов і поплескав Дерека по плечу - Ні, старий, ти точно не наступний. А станеш ним тільки в тому разі, якщо ще раз розбудиш мене о пів на сьому ранку.

Тепер і Дерек сміявся разом із Кевіном. Вони попрямували на кухню. Не бажаючи обговорювати вбивство і псувати більш-менш легку атмосферу, розмова зайшла про вчорашні танці біля багаття. Точніше про дівчину, з якою танцював Кевін.

- То як ти кажеш, звуть цю прекрасну леді, яка з тобою танцювала?

Кевін у відповідь хмикнув.

- Леді?

Дерек, продовжуючи тягати зі столу сушені яблука, відповів.

- Ну "крихітка", "бейба" або ще якось язик не повертається її назвати.

Кевін задумався. Христина була дуже вродлива: ніжні риси обличчя, чорне, як смола, волосся, біла майже блискуча шкіра. Мила збентежена посмішка.

- Її звуть Христина, - сказав Кевін, мрійливо посміхаючись - Це все, що я знаю.

На хвилину на обличчі хлопця промайнуло розчарування. Він хотів ближче познайомитися з Христиною, але ні номера телефону, ні прізвища не знав. Залишалося лише сподіватися, що вони випадково перетнуться на вуличках Ерла. Якщо, звісно, її сім'я не вирішить раптом переїхати до Лондона або ще кудись у зв'язку з цим убивством. Раптом його осінило.