Розділ 7.

Свято Відьомської ночі на площі було в самому розпалі. Переодягнені люди у відьом і чаклунів готували в казанах вуличну їжу. Відвідувачі невеликими групками ходили повз стенди з виробами ручної роботи. Одна частина дітлахів купчилася біля імпровізованої крамниці з солодощами, інша спостерігала за виставою на сцені. У центрі площі стояв манекен рудоволосої жінки, який мали спалити як відьму.

Христина озирнулася навколо. Їй так не вистачало простих людських розваг. Прийоми в замку Альфор мали помпезний вигляд, але в них не вистачало того, що бачила дівчина зараз: простих людських веселощів і безтурботності. Ніхто в Альфорі не сміявся - усі посміхалися й чекали, коли, нарешті, визнають їхню перевагу над іншими.

- Гей! - хтось гукнув дівчину.

Христина обернулася. Перед нею стояла зграя дітей і здивовано роздивлялася гостю. Нарешті світловолосий хлопчик років п'яти підійшов до дівчини й простягнув лакричну паличку.

- Ми вас в Ерлі раніше не бачили, - упевнено заявив він.

Щоб їхні обличчя зрівнялися, Христина присіла.

- Вірно, - підтвердила вона - Я новенька в цьому містечку.

У розмову вклинилася пухкенька дівчинка з косичками.

- Тоді нам потрібно перевірити, відьма ви чи ні.

Христина засміялася. Вона прийняла правила дитячої гри й взяла з рук хлопчика лакричну паличку. Дівчина трохи покрутила її в руках і запитала.

- Добре, діти. А як ви дізнаєтеся, відьма я чи ні?

Білявий хлопчик спочатку обурився, але потім пояснив.

- По-перше, ми не діти, а мисливці на відьом! Якщо ви зараз відкусите лакрицю і вас не знудить, значить, ви чиста.

Христина посміхнулася.

- Добре, панове мисливці.

І відкусила паличку. Лакрицю Христина завжди терпіти не могла. Але гіркуватий смак відчувався слабо, адже хрестик довелося зняти. Тому дівчина навіть не поморщилася. А діти весело закричали.

- Не відьма! Не відьма!

Христина продовжила озиратися й усміхатися своїм спогадам. Вона згадала, як щороку зі старшою сестрою вони переодягалися на Гелловін відьмами і йшли гуляти в парк. Ближче до вечора там влаштовували справжнісіньку ходу. Люди, переодягнені в різні костюми: страшні, красиві, смішні та безглузді йшли алеєю. Вони голосно співали різні пісні.

Увагу дівчини привернуло багаття. У центр вийшов збитий чоловік середніх років із сивиною й урочисто оголосив.

- Увага! Шоубалет Старшої школи Ерла.

Коли він знову побіг до сцени, навколо багаття вишикувалися пари, одягнені в шати відьом та інквізиторів. Усі завмерли - повисла тиша. Але за мить пролунали звуки флейти. Слідом за нею скрипки та інші ударні інструменти. Самі ж танцюристи розпочали свою історію.

Христина спостерігала з великим задоволенням. Відточені елементи: кожен поворот, підтримка - все без жодної помилки. Здавалося, рухи танцюристів зливаються з музикою. Вони стають єдиним цілим.

Христина сумно посміхнулася. Адже вона сама колись дуже любила танцювати. Дівчина думала вступати на хореографа-постановника. Мама і сестра підтримували її рішення. Навіть погодилися заради цього знайти місце ближче до навчання.

На прийомах в Альфорі, Христині не раз вдавалося здивувати всіх присутніх своїми навичками танцю. Вампіри нерідко дивилися на неї заворожено, коли вона виходила в центр залу під руку з Андером відкривати черговий вечір. Їй хотілося наступати йому на ноги, стати дерев'яною. Але варто було почути музику, як вона одразу ж починала рухатися з нею в такт. Це було її слабкістю - танцювати.

Нарешті шоубалет закінчив, і всі присутні вибухнули гучними оплесками.  Учасники шоубалет вклонилися і пішли зі сцени. Залишилися тільки музиканти. Вони почали награвати сучасні популярні мелодії, вміло вплітаючи в них фольклорні мотиви. До багаття вийшли парочки та почали танцювати.

Раптом Христина почула голос з-за спини.

- Потанцюємо?

Вона різко обернулася. Перед нею стояв юнак років сімнадцяти-вісімнадцяти з каштановим кучерявим волоссям і широкою посмішкою. Дівчина спочатку засумнівалася. Вона так давно не спілкувалася тісно з людьми. Але все ж вклала руку в теплу долоню. 

- Ти недавно переїхала? - почав розмову хлопець, укотре перехоплюючи дівчину, яка майстерно рухається, - Я тебе раніше тут не бачив.

Саме цих запитань і боялася Христина. Намагаючись не дивитися своєму партнерові в очі, вона відсторонено відповіла.

- Порівняно недавно.

- Мене Кевіном звуть. - представився хлопець, прокручуючи її й помітив. - Ти добре танцюєш. Де вчилася? - і тут же загубився. - Ой точно, і як твоє ім'я?

Дівчині здалося, що вона розчервонілася. Тепер вона підняла на нього збентежений погляд.

- Христина. За комплімент дякую. Я - самоучка. Не було можливості піти вчитися більш професійно.

- Чому?

"Бо мене проти волі перетворили на вампіра і замкнули в Альфорі!" - захотілося відповісти, але замість цього дівчина сказала.

- Фінансовий бік питання...

Кевін відчув незручність.

- Вибач.

Далі вони танцювали у повній тиші. Але в словах не було потреби. Христині здавалося, що Кевін знає кожен її рух наперед. Рухається легко, професійно. Було видно, що хлопець пов'язаний із танцями. Христина посміхнулася своїм думкам, думаючи, що було б чудово пізнати його краще. Тільки не зараз. Не коли вона вампір і сподівається на хрестик, що приховує її зовнішність від сторонніх очей.

Музика закінчилася. Музиканти приготувалися грати наступну мелодію. Як раптом згасло багаття. Христина і Кевін відійшли один від одного й озирнулися на всі боки - стояла непроглядна темрява.

Раптом почулися несамовиті крики здалеку. У ніс вдарив запах крові. "Альфорці!", - раптово усвідомила дівчина. Вона схопила за руку Кевіна і прошепотіла.

- Кевіне, - її голос був твердим і впевненим, - Зараз забирай тих, із ким прийшов, і йдіть! Негайно!

Після цього вона відпустила його руку і побігла геть.