Розділ 2.

Цього разу блискавка блиснула яскравіше. Кевін Роуз рефлекторно відійшов на крок назад від вікна, щільно закривши жалюзі. Ні, він не боявся грози. За час проживання в сонячній Каліфорнії він геть-чисто забув про страшне містечко Ерл, що знаходиться на північ від Лондона.

- Хочу назад у Лос-Анджелес, - сумно промовив він і закрив жалюзі. У Штати Кевін літав за обміном до школи танців. Бувши досить здібним та талановитим, Кевіну вдалося навіть вийти на стипендію. Йому вдалося взяти участь у кількох конкурсах. А найголовніше, його нарешті залишили ті жахливі кошмари, які хлопець бачив практично щоночі. Хлопець хотів залишитися, проте батько наполіг на поверненні до Ерла. Тут чекала школа та вступ до Танцювальної академії Лондона. Маючи при собі рекомендації хореографів із Лос-Анджелеса та підтримку рідних, він майже не переживав. Єдине, що його хвилювало - образ дівчини, яка снилася йому в кошмарах практично щоночі й благала допомогти. Голос змучений, знесилений, сповнений смутку, що іноді зривається на плач.

Особливо виразно він чув її, коли був біля замку Альфор. Юнака завжди тягнув цей замок. Спорудження готичної архітектури гордо височіло над містечком і приковувало до себе увагу Кевіна щоразу, коли він тільки помічав його.

Задзвонив телефон. На екрані висвітлилося "Мама". Хлопець усміхнувся і підняв слухавку.

- Привіт.

У слухавці пролунав лагідний, спокійний голос.

- Синку, як ти? - У слухавці почулися нотки тривожності - Я чула, в Ерлі моторошна гроза. Ми з татом хвилюємось.

- Ти маєш рацію, - підтвердив Кевін - Ллє, блискавка і грім моторошний. - Відповіддю була тиша і хлопець тут же поспішив заспокоїти жінку, що розхвилювалася. - Але ти не хвилюйся, я зачинив вікна і зі мною все в повному порядку.

Почулося зітхання полегшення.

- Добре любий. Не звикну до того, який ти в мене дорослий став.

Кевін лише усміхнувся у відповідь.

- Люблю вас.

– Побачимося вже за місяць, синку. Від тата привіт.

Кевін повісив слухавку. Ось уже кілька тижнів його батьки мешкали у Лондоні. Тримали свою балетну студію та займалися організацією постановок в Оперному Театрі. Сандра була в минулому балериною. А Грег від початку ставив різні театральні постановки. І було зовсім не дивно, що син пішов їх стопами.

Він взяв календар із тумбочки. Завтра 30 квітня, Відома Ніч. Місцеве свято, яке залишилося ще з часів п'ятнадцятого століття. Людям він подобався за особливу атмосферу.

Цього року хлопець теж вирішив сходити разом із другом. З думками про майбутній активний день, він подався спати.

Варто було йому заплющити очі, як він побачив уже знайому йому дівчину. Вона міцно притискала хрестик до своїх грудей і весь час озиралася назад. Здавалося, сама пітьма слідує за нею по п'ятах, а вона біжить, спотикається, але не може піти. Нарешті вона знесилено впала навколішки. Серце забилося частіше. Дівчина підняла погляд, повільно знімаючи каптур червоного плаща. Її волосся промокло і неслухняні пасма прилипли до обличчя. Шкіра майже біла і її очі ... Ні, вони більше не темно-карі. Тепер вони червоні та світяться у темряві. З-під верхньої губи з'явилися довгі ікла. Дівчина дивилася на Кевіна впритул. Він відчував холод, що виходив від неї й страх, але не свій. Це дівчина боялася. Вона тихо, майже одними губами промовила.

- Допоможи мені, Кевіне...