Розділ 1: Кара божого посланця

Дитячі крики було чутно звідусіль, з кожного кутка подвір'я. Маленькі діти бігали по алеї та веселилися, а старші собі спокійно сиділи, хто на зеленій траві, хто на лавочках, з розкладеними книгами, та готувалися до важких та важливих предметів. Гюго, з батьківським почуттям у грудях, спостерігав за цим. З розумінням того що його праця, зустрічі з дітьми та семінарії не трата часу, що з цих маленьких людей можна виростити особистостей які будуть вірними Богу та після своєї смерті, будуть у раю, а Гюго своєю чергою, буде стояти біля творця, за виконані накази які велів йому Бог.

Але сьогодні його семінарія може пройти набагато складніше ніж раніше, через десятий клас, а точніше, через Лоренцо який навчався у цьому класі. Малий негідник який весь час заважає під час зустрічей. Лоренцо усіма силами намагається довести що Бога не існує, що Біблія - брехня. Кожний раз одне й те саме. Через думки, які заполонили розум, Гюго не помітив як до нього підійшла Теодора, шатенка з карими очима, яка вже дев'ятнадцять років викладає іспанську мову в цій школі. Помітити її було складно, Теодора підходила дуже тихо, наче примара.

 - Хвилюєшся? - Запитала Теодора, вже в який раз. Глянувши на неї, Гюго почав роздивлятися її обличчя. Після їхньої першої зустрічі пройшло багато часу, і вікові зміни на обличчях, ставали все помітними.

- Ні - Вже в котрий раз відповідає Гюго не відриваючи погляду від Теодори. Вона була гарною, дуже, але вірність до Бога та покійної Джозефіни, не дозволяли дивитися на Теодору як на майбутню дружину, чи взагалі як на жінку, в плані кохання.

 - В якому класі ти будеш проводити семінарію? - Запитала Теодора ніжно та добро, її голос для Гюго завжди був таким. Ніжним, лагідним та добрим. Заспокійливим.

- Десятий - По виразу обличчя Теодори, Гюго зрозумів що вона догадалася в чому справа, протягнувши руки Теодора взяла долоні Гюго та трохи стиснула їх, даючи підтримку.

- З ним тяжко, але це не означає що він поганий, він просто душа яка заблукала в грішному світі - Теодора перевела подих та продовжила - І я впевнена що саме ти зможеш допомогти йому знайти дорогу.

"Вона має рацію, ти мій посланець, і саме ти врятуєш людей від гріхів"

Після цих слів продзвенів дзвінок, сповіщаючи усім про початок уроку. Закривши очі Гюго сказав тільки одне слово : - Дякую.

Він казав це не Теодорі, яка вся немов стала трохи яскравішою після цього, а Богу який розмовляв з ним та обрав його як свого вісника. Він врятує землю, повбивавши всіх грішників та врятувавши їхні забруднені душі.

***

Проходячи коридори школи, Гюго доходить до десятого класу. Класу ненависного Лоренцо. Без стуку він заходить, а в класі в раз стає тихо, Гюго дивується та радіє одночасно такій тиші, поки не помічає дошку, яка розписана висміюванням Бога та інших диявольських надписів. Гюго вже розуміє кому належать ці каракулі та повертається до класу, і бачить Лоренцо, який катається на стільці з огидною посмішкою та з викликом в очах.

 Вдихнувши повітря, Гюго проганяє свою злість та бажання провчити малого поганця, та підходить до дошки та стирає всі слова з неї. Закінчивши він повертається та хлопнувши в долоні починає: - Доброго дня десятикласники - Після його привітання, всі відповіли йому тим самим - Сьогодні я хочу поговорити про важливі речі, про віру, гріх та життя після його закінчення. Через цю розмову я хочу, щоб ви зрозуміли що ваше життя без гріха справді важливе. З самого початку, Бог створив людей без спокус, вони були чисті та невинні, якби вони не піддалися цій спокусі демона - Під час своєї розмови Гюго чув, скрипіння стільця, що дуже сильно заважало. Оглянувши клас, Гюго зупинився на Лоренцо, який вже активніше качався на стільці.

 - Лоренцо припини кататися на стільці - Злісно промовив Гюго, але потім додав - Ти можеш покалічитися - Проходили хвилини й Лоренцо все-таки нормально сів, а Гюго продовжив.

 - Спокуса буває різною, для кожної людини, але ви маєте пам'ятати, що навіть малий гріх, це вже образа для творця, гріх - найстрашніше для нас і для Бо. - Договорити йому не дав зім'ятий папірець, який йому кинули до ніг, піднявши його, Гюго розгорнув листок папера та став читати.

 На листку було написано: "Віра - маразм, а священники - бовдури та ненормальні фанатики" І це стало останньою краплею за весь урок. Піднявшись Гюго тримав в одній руці розгорнутий листок, наче демонструючи його класу, а іншу руку стискав в кулак настільки сильно, що відчував як на долонях залишаються маленькі рани від нігтів.

- Чия робота? - Гюго усіма силами намагався стримати злість, але виходило тяжко, він наче вже міг розірватися від будь-якого шуму.

 - Моя - Піднявши руку відповів Лоренцо, Гюго навіть не сумнівався що цей листок, цього малого нікчеми.

 "Покарай його за неповагу до мене і до себе"

Прозвучав голос Бога в голові, Гюго розумів що це було не прохання, а наказ, якого він не мав права ослухатися як би того не хотілося йому самому.

- Підійди - Пожавши на це плечима, Лоренцо підійшов та став навпроти Гюго, сам священник глянув на учня з низу і до гори, замахнувся і дав ляпаса. Від цього всі в класі стали здивовано та налякано ахати, повернувши голову Лоренцо став дивитися на Гюго з презирством та ненавистю. Він стояв рівно, без сліз на очах.

 - За двері - Наказав Гюго показуючи на них же рукою, Лоренцо без слів вийшов, а Гюго провів його поглядом. - Продовжимо - Прокашлявшись Гюго став знову говорити.