Пробудження

Яскраве світло вдарило в очі Ферезу. Він перевернувся на інший бік і спробував знову заснути. Але потилицею він відчував чорну пляму, яка затуляла сонячне світло, що полилося через розсунуті фіранки. Пляма чекала. Зрештою юнак відкрив одне око:

— Скільки я проспав?

— Трохи менше двох днів, — відповіла пляма.

— Мені обов’язково підніматися?

— Обов’язково. Заходив принц… тобто король Кор Лін. Двічі.

З важким зітханням Ферез сів на ліжку. Думки розбігалися, в голові паморочилося. Його мучили голод і спрага. Він схопився за голову та поглянув на розкидані по кімнаті частини Обладунку Безликого. Здригнувшись, маг натягнув кольори свого цеху — чорні куртку та штани. Чорна пляма відділилася від вікна, сплівшись в Керсі Тьмяного, його вірного супутника. 

— Що я пропустив? — все ще мружачись, запитав Ферез у товариша.

— Та нічого особливого, — всміхнувся послідовник вчення Тарзі. — Тебе звинувачували в державній зраді, в образі Його Високості, в плюндруванні гробниці. А, ні! В плюндруванні гробниці винен Кулак! Зранку з’явилися жерці Семи, оголосили про диво. Народження Аватара Влади вони назвали дуже сприятливим для династії. Наступного дня принца коронували і все наче вляглося. Нас поселили в палаці та годують, як перед стратою.

— Багато сталося за два дні,  — кивнув вражений юнак.

— Ну, іноді аркс бувають швидкими. Але то пусте, тобі треба було виспатися.

Непевно крокуючи, маг, якого воїни прозвали Безликим Генералом, попрямував до виходу зі своїх покоїв. Його кімнати, більш розкішні, ніж в його побратимів, виходили в загальну їдальню. За одним зі столів сиділи Кулак з Мовчуном — кремезний таллієць і тендітний аркс. Займалися вони своєю звичною справою — мірялися. Зараз вони мірялися силою біцепсів і Кулак впевнено перемагав.

— О! — заволав таллієць, побачивши Фереза. — Наш герой нарешті прокинувся! Підходь, поїж! Я такого їдла в житті не куштував!

Маг підійшов до стола, вкритого наїдками. Він довго вагався, бо порожній шлунок видавав суперечливі ноти. Зрештою він зжер солодкий і соковитий персик, що миттєво втамував і голод, і спрагу. Потім ще три таких самих. Солодкий сік тік по бороді чарівника, стікаючи на куртку.

— Ну ти й порося! — зареготав Кулак. — Може, приведеш себе до ладу? Все ж ти вхож до пр… тобто до короля!

Ферез клацнув пальцями і персиковий сік зник з його обличчя разом з бородою. Подивившись у дзеркало, маг вирішив, що він достатньо гарний для зустрічі. Бракувало лише чогось на голові. «Ні, тільки не шолом Безликого! — всміхнувся він відображенню. — Де ж моя пов’язка?» Широка смуга тканини, за допомогою якої маг відкидав свої неслухняні кучері назад, така сама як в його батька і ще багатьох інших хааржитів, кудись зникла. Намагаючись пригадати її долю, Ферез вагався у визначенні точної дати зникнення. Зрештою він дійшов висновку: «Десь між битвою на річці Б’їріс і вчора». Його вигляд врятував незамінний Керсі. Він підійшов і сунув до рук мага згорток. Тремтячими руками Ферез розгорнув його. Там були справжні скарби Півночі: пов’язка, штани і куртка з кращого північного льону і найдорогоцінніше — плащ з гербом Хааржи, вишитим дбайливою рукою коханої! «Як же давно це було! — зморгуючи сльози, думав юнак. — Хеєлі! Як давно, як далеко! Звісно, звісно, я мушу пам’ятати! Я мушу пам’ятати, для чого це все! Заради кого це все!»

— Керсі, ти справжній чарівник! — Ферез ледь не плакав від щастя. — Як ти зумів зберегти ці речі?

— Пам’ятаєш, як я мав випрати їх? — всміхнувся чорношкірий, поблискуючи зубами і сталевими протезами ніг. — Так от, я виправ! Але ти весь час вдягався в кольори короля. Твоє барахло спокійно лежало в трактирі. А вчора я сходив і забрав його. Пощастило, що його не викинули.

Розсипавшись в подяках, маг зник у своїх покоях. Збентежені магоборці переглянулися, не знаходячи відповідних слів. Зрештою Кулак сформулював питання:

— Що це з ним?

— Не знаю, — знизав плечима Тьмяний. — Напевно, всі північани такі.

На цьому обговорення було завершено. В спільноті магоборців більшість обговорень були лаконічними. Конкретно ці, команда Крука, майже не обговорювали те, що вони супроводжують одного з магів, на яких вони зазвичай полюють. Можливо, як і інші мисливці, з часом вони настільки споріднилися зі своєю здобиччю, що вона була для них ближчою і зрозумілішою, ніж решта людей. Можливо, спільні пригоди споріднили їх саме з цим магом. А можливо, вони просто не надавали значення джерелу сили особи, так високо піднесеної правителями цих земель. Навіть похід на Північ, яка довгий час вважалася на Півдні повністю знищеною, не сильно розпалював суперечки поміж Братерства. Напевно, вони просто йшли за Ферезом, бо годували добре і гроші теж непогано сипались.

Вдягнувши свій старий костюм, який встиг стати йому занадто малим, маг знову покрокував до виходу. Його побратими проводили його поглядом. Вони були готові без зайвих питань піти за ним на північ, у фортецю ворога, в пащеку дракона, майже будь-куди, окрім як на аудієнцію до представників влади. Вийшовши в сад палацу, Ферез на мить закрутився, згадуючи устрій кімнат. Після недовгих роздумів він зрозумів, що уявлення не має, де шукати нового короля. На щастя, перший же служник, якого йому вдалося впіймати, повідомив, що король сьогодні збирався провести весь день в старому палаці.