Розділ 29.

Кузьма.

Я ледь стримав розчарування. Наш перший поцілунок не відбувся, і я готовий був порвати на шматки того, хто порушив цю раптову ідилію, що виникла між нами.

У вітальні я помітив Едріка та професора Фієра у супроводі дівчини з довгим волоссям зеленого кольору. Здається, раніше я її вже бачив. Це та сама ящірка, яку врятувала Саламандра. Віоліна, здається. Вона ще в Палаці імператорів працює…

— Хранителю, — підскочив до мене стривожений Фієр, помітивши, що я увійшов всередину кімнати. — Вибач, що ми так увірвалися вночі… — розгублено знизав плечима та потиснув мою руку.

— Вітаю, професоре. Щось сталося? — я всівся біля стола та кивнув гостям на знак вітання.

— Кузьма, це, мабуть, я винна, — подивилася на мене зовсім юна дівчина. — Я хоч й дуже слабка магиня, але багато чого встигла навчитися. І я мусила вас попередити… А Фієр… Він просто не пустив мене саму проти ночі та взявся супроводжувати. Ще раз вибачте, що потурбували. Але це важливо.

— Кажи, що там сталося, — уважно поглянув на неї.

— Я відчуваю наближення катастрофи. Розумієте, Хранителю, моя магія пов’язана зі стихією землі, й багато часу я провела у вашому лісі тоді, — вона хилитнула головою, наче проганяючи небажані спогади. — І я відчуваю, що може статися щось жахливе, руйнівне. Може, землетрус, або щось подібне. Вам всім варто на деякий час покинути це місце… — дівчина опустила очі та стиснула в руках паперову серветку.

— Віоліно, я уважно ставлюся до передбачень, особливо враховуючи те, що сьогодні вранці цей артефакт, — я показав рукою в бік кулі, — теж став чорним. Тільки ми все перевірили, та просто не розуміємо, звідки йде ця загроза. Ти певна, що це станеться саме на перехресті?

— Так, — кивнула дівчина. Вона знову затремтіла, і я помітив, як на її плечі лягла рука Фієра. Професор пригорнув дівчину до себе та тихо промовив: «Все буде добре».

Мої руки також тремтіли від хвилювання, що несподівано здійнялося всередині. Мені не подобалися ці відчуття, не подобалися тривожні передбачення в такій кількості. Звісно, я розумів, що поява негостинних сусідів принесе нам багато випробувань, але чимдалі, то все це ставало реальною небезпекою для всіх нас.

— Хранителю, що будемо робити? — подивився на мене Едрік, що міряв кроками вітальню.

— Не знаю, друже. За всі ці роки, що я опікувався цим перехрестям, ми пережили чимало випробувань, але прямої загрози життю ще не було ніколи. Я б сам волів знати як вчинити, та боюся, що я й сам не маю відповіді.

— За два дні прийдуть біороботи. І хтось має їх зустріти. Відправимо звідси дівчат. Вони мають бути в безпеці! — запропонував молодий Хранитель.

— Ти сам хоч в це віриш? Наші дівчата ні за що не підуть. Тобі нагадати, що вони вже одного разу врятували власні світи від ворогів, то зараз будуть десь збоку спостерігати? — я подивився на хлопця.

— Ну, варто спробувати, — знизав той плечима.

— От сам й скажи їм про це. Особливо Саламандрі, — усміхнувся я.

— Ох, наша імператриця кому хоч голову відкусить, — додала Віліна. — Вона буде останньою хто покине небезпечне місце й лише після того, як переконається, що всі врятовані.

— Підтримую, — додав Фієр. — Землетрус чи буревій, чи навіть нова війна не злякає наших сильних жінок.

— Але вони можуть загинути… — тихо проговорила дівчина.

— Це їх все одно не зупинить, Віоліно, повір.

— Що ж, я хоча б спробувала. Вибач, що ми так увірвалися вночі.

— Не хвилюйся, ви правильно зробили. Я подумаю над твоїми словами, Віоліно.

— Ходімо, професоре, — дівчина перевела погляд на Фієра.

— Куди ж ви підете. Ніч на дворі. Та й справді насувається негода — чуєте, грім гримить? — поглянув на гостей я. — Залишайтеся.

— Ми не хотіли б заважати вам, Кузьма, — став опиратися й професор Фієр.

— Це не обговорюється. У нас повний дім гостей, але й для вас знайдемо місце. Едріку, покажеш кімнату? Здається, крайня в нас вільна.

— Звісно, Хранителю.

— Не знав, що цей будинок настільки великий, — хилитнув головою Фієр.

— Ну, тепер знатимеш. Ядвіга любила гостей. Це Єсенія останні роки майже нікого не пускала сюди, тому кімнати пустували. Але вони відкриті для всіх, хто потребує прихистку. До того ж тут поруч є ще один будиночок, в якому мешкав колись і я.

— Про нього я знаю, Єсенія показувала якось.

— От й чудово. Почувайтеся як вдома та відпочивайте, а завтра в нас чергові навчання з магії часу. Думаю, вам також це буде цікаво.

Побажавши гостям мирної ночі я повернувся до Єсі.

Дівчина, звернувшись клубочком на ліжку, вже спала. Я прибрав залишки вечері, прийняв душ та обережно влаштувався поруч, накривши нас вдвох ковдрою. Моя неймовірна дівчинка. Якби ж ти тільки знала… Якби я сам усвідомив раніше, що відчуваю до тебе, якби ж я не ховався від почуттів…

Не очікував колись знову відчути це. І навіть не здогадувався, що закохаюся саме в неї. Цього не мало статися. Чи я й досі не достатньо знаю це життя?