Розділ 28.

Єсенія.
 

— Щось сталося? — на мої плечі лягли теплі долоні Кузьми. Я все ще стояла перед артефактом та намагалася зрозуміти що з ним таке трапилося.

— Подивись, — прошепотіла я.

— Що? Знову? — нахмурився Хранитель.

— Що значить «знову» — повернулася до нього.

— Вчора він теж став чорним, тоді закрився вихід у Феррокос. І це нас дуже налякало… Ходімо, подивимося, — він взяв мене за руку та потягнув до дверей, що вели у світ біороботів.

Кузьма уважно їх оглянув, потім провернув ключ та відчинив. Вони з легкістю розпахнулися, впускаючи всередину спекотне повітря.

— Дуже дивно. Від цього світу загрози нема.

— А як ми дізнаємося звідки є? — я геть нічого не розуміла.

— Перевіримо всі двері та взнаємо, — просто відповів Хранитель та підвів мене до наступних дверей. Вони вели до мого рідного світу — це був вихід на Землю, в ліс, в якому я любила гуляти. Але тут також не було жодного натяку на небезпеку. Те саме нас чекало за дверима, що вели до світу драконів Котіарн та до королівства Нервін. Двері до Фаерії також ми відчинили без жодних перешкод.

Залишилися останні. Хаотичний світ. Той самий Світ, який ми прагнули використати для встановлення магічного щита, Світ, в якому ми мали зупинити біороботів та довести їм, що їхні експерименти можуть стати фатальними для одного зі світів. Хай не одразу, але рано чи пізно наслідки роботи з такою крихкою магією точно призведуть до трагедії.

— Вчора на дверях до Феррокосу з’явилася руна, що перешкоджала проходу до нього, а тут нічого подібного нема, — розмірковував Кузьма. — Ми змогли вийти в усі світи. Як зрозуміти, звідки саме йде загроза?

— Не знаю, — знизала плечима. — Якщо ти зі своїм досвідом не знаєш відповідей, то я тим паче. — Ходімо краще готувати сніданок. А то всі точно залишаться голодними, заразом обговоримо що це може значити. Можливо, наші друзі щось чули про таке.

Втім, ніхто не зміг нам допомогти. Ми жваво обговорювали все, що може знадобитися нам під час зустрічі з біороботами, й Кузьма навіть знову продемонстрував полотно часу, власного часу, на якому відображалися всі ці ниті, що встигли з’явитися за все його довге життя.

— Я не хотів би нічого змінювати у власній долі. — тихо промовив він, торкнувшись веретеном однієї з ниток.

— Що це ти зробив? — поцікавилася я.

— Це так званий якір часу. Я закріпив його на сьогодні.

— Навіщо? — не розуміла я, й так само решта, що втупилися на Хранителя допитливим поглядом.

— Я хочу, щоб саме я став тим піддослідним, на якому покажуть свої здібності біороботи, а цей якір дозволить мені відновитися, якщо щось піде не так, — пояснив Хранитель рівним голосом, але у мене всередині неначе холодом все скувало.

— Ти геть здурів? — скрикнув Тайпан, а я лише міцно стиснула руку Кузьми, намагаючись усвідомити все, що він промовив.

— Це єдина можливість перевірити все, про що вони так красиво нам розповідали. Ні ким з вас я не стану ризикувати. Та й будь-ким іншим також. Навіть медузу з того океану не дам.

— Кузьма, ні… Не треба… Краще знайти інший шлях. Ми не можемо тебе втратити. Тільки не зараз…

— Іншого шляху немає, Єсеніє. А так у нас є шанс зупинити їх…

— Ризикнувши власним життям? — все ще не вірила в те, що він говорить серйозно. Сьогодні вранці, коли ми прокинулися разом, я відчула, що він… Він той, з ким мені хочеться прокидатися.

— Єсю, старий маг часу не такий слабкий, я знаю на що йду, — він обійняв мене за плечі та легенько торкнувся губами мого лоба.

— Божевільний, — підтримав Харріс. — Я обіцяв тобі підтримку, я забезпечу її та допоможу тримати магічний щит. Але, синку, ти ж…

— Харрісе, дякую. Друзі. Я прагну лише одного — відгородити наші світи від цих дослідів, але для цього ми маємо удати, що все йде так, як вони хочуть, висловити готовність самим взяти участь та випробувати якусь технологію. Я зможу контролювати всі процеси. Не турбуйтеся. І раптом що, я навчу як активувати якір часу. Єсю, ти ж допоможеш мені?

— Що я маю зробити? — тихо спитала я, схлипнувши.

— Тримати захисний купол наді мною. Ані, ти підстрахуєш. Харрісе, Тайпане та Андрісе — вас я навчу робити магічний щит, який буде відбивати атаки, якщо вони ризикнуть напасти, або, якщо раптом почнеться магічна буря.

— Добре, — за всіх відповів Тайпан.

— Дякую. Едріку та Дерріле, на вас також відповідальна місія. Ви охоронятимете межу. Ніхто не має в цей час наближатися до будиночка, особливо з боку Землі та Нервіна. Ці два світи надто слабкі для протистояння з таким ворогом.

— Зробимо, Хранителю, — кивнув Дерріл.

— Чудово. Що ж, тоді давайте вийдемо у наш Хаотичний Світ та я покажу вам як встановлювати та утримувати захисний купол та магічний щит.

До самих сутінок ми вчилися елементарним формулам магії часу, встановлювали магічний щит, що являв собою стіну, за якою могли сховатися з десяток людей. Він захищав від часових куль та нитей часу, якщо біороботи вирішать напасти та направити їх на нас.