Розділ 27.

Єсенія.

Коли ми вийшли з укриття на вулицю, то з подивом відзначали, що настала ніч. Всередині раптом все стиснулося від усвідомлення того, що пережили за весь цей час наші друзі, а особливо — що відчував Кузьма. Від цієї думки чомусь було дуже боляче. Мені закортіло якомога скоріше опинитися в його обіймах, запевнити, що зі мною все добре й нічого страшного не сталося.

Нас дійсно забрав гвинтокрил та за кілька хвилин доставив до нашого будиночку.

Ми з Ярославою весь час мовчали, лише міцно трималися за руки. В голові крутилися десятки думок, а серце шалено калатало.

— Ви дарма хвилювалися, дівчата, ми не звіри ж якісь. От й ваш дім. А ми зустрінемося з вами за кілька днів, як й домовлялися. Ви побачили наші лабораторії, тож, маємо надію, що ви зможете переконати ваших чоловіків в тому, що подібна співпраця вигідна всім, — Орантан зухвало підморгнув нам.

— Дякуємо, що доставили додому, — проговорила до нього. — Рішення приймати ми будемо всі разом, тож, чекаємо на вас, як й домовлялися.

— Авжеж, ми прийдемо, — запевнив нас рудий біоробот.

Ми з Ярославою швидко здолали відстань до нашої хатинки, місячне сяйво м’яко висвітлювало ледь помітну стежку. Я підняла очі вгору, переконавшись, що гвинтокрил здійнявся у небо та за кілька хвилин зник з поля зору. Чомусь це було важливо, не хотілося, що той біоробот спостерігав, як я вертаюся додому.

Я обережно постукала в двері та потягнула ручку. Двері легко відчинилися та ми опинилися на порозі нашої вітальні. За столом сиділи всі наші друзі, які одночасно втупилися на нас, наче не вірили, що це дійсно ми.

— Доброго вечора, шановне товариство, — посміхнулася до них, дивуючись, на честь чого такі збори. Невже через?.. — але додумати не вийшло, бо вже за мить мені стиснули в обіймах.

— Єсю, дівчинка моя, — прошепотів Кузьма. — Де ви були так довго? Що він з вами зробив? — він трохи послабив обійми та оглянув мене.

— З нами все гаразд, Хранителю, — ледь помітно посміхнулася. — Ми застали магічний вихор, й через це довелося кілька годин просидіти в укритті. Неонікс піклувався про нас весь час.

— Справді? — недовірливо поглянув на мене Кузьма.

— Так. Ми теж було здивовані, але вони не хочуть війни, вони лише прагнуть отримати дозвіл на свої досліди. І в нас була нагода дізнатися про них більше. Зараз все розповім, як добре, що всі тут.

— Єсю, ніколи більше вас самих нікуди не відпущу. Ви так легко розповідаєте про все, а я тут ледь не посивів. Я ж… думав, що…

— Тш… Хранителю. Ми вже тут. Годі будувати примарні припущення. Все ж добре. А в години буревію перехрестя не дозволяє вийти у цей світ саме задля безпеки.

— Що це за вихор такий? — поцікавився Харріс.

— Магічний вихор часу — це наслідки роботи з магією часу, коли нестабільне полотно стає ще більш хитким… — спробувала пояснити я.

— І вони не бояться й надалі ставити експерименти?

— Вони давно звикли до таких наслідків, тому ні, не бояться, — додала Саламандра.

— От негідники! — не стрималася Ані та також кинулася з обіймами. — Дівчата, я так рада вас бачити. Мабуть, голодні? Сідайте з нами. Вам точно потрібно поїсти та відновити сили. Я б не витримала того стресу, що ви пережили!

— І це мені каже дівчина, що сама полізла в пащу до ворога, — усміхнулася до неї. — Ми з вами сильніші, ніж самі часом думаємо, особливо, коли мова стосується близьких та коханих. Тож, ти б точно впоралася, — запевнила її я.

По кімнатах всі розійшлися вже зовсім пізно, на щастя, нам вистачило місця, щоб розмістити всіх гостей, адже відпускати їх додому вночі, було б не дуже розумним рішенням.

Я влаштувалася на своєму ліжку, а поруч зі мною, на підлозі, влігся Кузьма, притягнувши з горища запасний надувний матрац. Свою кімнату він уступив Тайпану та Саламандрі, тож, заявив, що в цю ніч буде моїм особистим охоронцем та чудово відпочине на матраці.

Мені захотілося запропонувати йому розділити ліжко. Я була впевнена в його порядності, але… не знала чи не образиться він.

— Добраніч, Єсю, — прошепотів він занадто лагідним голосом, від якого у мене по шкірі побігли мурахи.

— Добраніч, Хранителю, — промуркотіла у відповідь та заплющила очі.

А снився мені Кузьма. Точніше ми з ним. І в цьому сні ми були парою. І нам було дуже добре разом. Затишно, неначе ми й справді дві половинки одного цілого. Всередині мене розливалося приємне тепло, й прокинулася я з посмішкою. Повернувшись на інший бік, я зрозуміла, що поруч хтось є. А коли наважилася розплющити очі, то побачила чоловіка, який останні дні зайняв всі мої думки. Кузьма. Я посміхнулася ще ширше й обережно торкнулася його щоки. Коли я встигла закохатися? Чому раніше не помічала цих почуттів? Чи просто боялася визнати? На згадку спали наші стосунки з Фієром. Це завжди був вулкан емоцій. Ми сварилися та мирилися, сперечалися та погоджувалися в чомусь, але це завжди було на межі стресу. З Кузьмою ж такого не було ніколи. Він опікувався мною, захищав, турбувався, щоб я вчасно поїла та не верталася додому пізно ввечері сама, він навчав мене основам магії, розповідав про перехрестя та інші світи, залишаючись при цьому максимально спокійним. Я не могла пригадати жодного разу, щоб він злився чи кричав.