Розділ 25.

Єсенія.

Капсула швидко рухалася між стінами будівлі, таким собі внутрішнім вертикальним тунелем, що спускався униз. Я трималася за поручні й намагалася приборкати хвилювання, що посилювалося з кожною секундою.

Навіть тут було чутно сигнали тривоги, вони безперервно гуділи та сповіщали про необхідність перейти в укриття.

— Що це? — дивилася на Неонікса, який залишався занадто спокійним. — Що відбувається?

— Магічний вихор — це не звичайний буревій, дівчата. І нам всім справді краще перечекати його в безпечному місці. Ваші лицарі мені ні за що не пробачать, якщо з вами тут щось станеться…

— Що? — знову кліпнула очима я. Якось це було неочікувано почути від того, кого ми вже встигли записати у вороги.

— Ви ж вважаєте мене негідником, засуджуєте за те, що я роблю, але в кожного з нас своя місія в цьому світі. Можете вважати мене негідником, божевільним, яким завгодно, але мені все-таки знайома емпатія. Я мушу вас захистити…

— Що ж таке той магічний вихор часу? — спитала Саламандра.

Наша кабінка якраз зупинилася, скляні двері відчинилися, ми стояли навпроти цегляної стіни, Неонікс, натиснув ледь помітну червону кнопку, й перед нами з’явилися дерев’яні двері. Як же тут все замасковано — ніколи б не додумалася до подібного!

Тепер ми опинилися у невеликій квадратній кімнаті, оздобленій м’якими диванчиками блакитного кольору. Тут також стояли великі прозорі ємності з водою, паперові стаканчики та якісь коробки, полиці з книгами та навіть великий екран, на якому миготіли цифри та формули.

— Прошу, сідайте, розташовуйтеся зручніше. Скоріш за все чекати нам доведеться кілька годин.

— Ми будемо тут самі? — обвела поглядом це цілком облаштоване для більше менш комфортного перебування приміщення.

— Це не мій особистий простір, тож, можливо, хтось ще приєднається, адже перебувати на вулицях та навіть в робочих кабінетах під час таких бурь суворо заборонено. Це вкрай небезпечно. Втім, таких приміщень у цьому підземеллі декілька, а робітників сьогодні небагато. Ви проти моєї компанії? Чи боїтеся, що я заподію вам шкоду?

— Гадаю, що якби ви хотіли щось нам зробити, то вже б зробили, — відповіла Саламандра. — Розкажете чому виникає цей вихор та чому це небезпечно? — поглянула вона на чоловіка, що вмостився на диванчику, навпроти нас.

— Чому ж ні? Розповім. Отже, це не звичайний буревій. Магічний вихор часу — це спотворення реальності, спричинене розривом або пошкодженням тканини часового плетіння. Простіше кажучи — це невідворотні наслідки роботи з магією часу…

Важливо бути в захищеному місці, адже в епіцентрі цього вихору час змінюється настільки швидко, що звичайна людина просто втрачає зв’язок з реальністю — година може тривати лише секунду, плутається свідомість, можуть іноді виникати фантоми чи марення — ніби люди з інших епох, що колись жили в цій місцевості, намагаються пробитися крізь стіну часу. Повірте, це важко для свідомості та психіки. Це можна порівняти з морськими хвилями, коли хвиля здіймається, а потім з гуркотом накочує на берег та розтікається білою піною. А ще деякі звичні фізичні явища починають працювати навпаки, наприклад, пісок буде рухатися вгору, а не сипатися вниз, повітря розколюється, наче вогненна лава, стає вкрай важко дихати.

— Звучить справді моторошно, — погодилася я, намагаючись уявити все, що біоробот щойно описав, але мені вже стало погано.

— Мені теж страшно, — схопила мене за руку Саламандра. — Не хочу бачити перед очима тіні минулого. Мені вистачало візитів до Примарного Лабіринту та зустрічей з пращурами… Як ви це витримуєте?

— Наша свідомість давно змінена, Ярославо, — він подивився на нас з теплом в очах. — Я той самий вчений, що багато чого випробував на собі, шукаючи ідеальну формулу життя, спостерігаючи як міняється поведінка істот, якщо сповільнити час чи навпаки його пришвидшити. І хоча ці зміни лише локальні, бо глобально змінювати час ніхто не може, адже дійсно буде катастрофа, я задоволений результатами.

— Розкажете нам про цю капсулу, що ми встигли побачити в лабораторії. Що ви досліджуєте, вивчаєте, помістивши медузу у блакитну рідину?

— Спробую пояснити суть наших дослідів простіше, — посміхнувся біоробот куточками губ та потягнувся за планшетом, що лежав на поличці. — До того ж ви самі наполягали переглянути все, чим ми займаємося. Гадаю, в нашому розпорядженні годин вісім щонайменше.

— Скільки? — ахнула я, відчуваючи що нас точно кинуться шукати.

— Магічний вихор так швидко не вщухне. І випереджаючи твоє питання, що до ваших рятувальників — скоріш за все вони просто не зможуть вийти у Феррокос. Адже для них тут зараз пряма загроза життю, а перехрестя, наскільки я встиг зрозуміти, чутливе до подібних подій.

— І це лякає найбільше, — я важко зітхнула, хоч прекрасно розуміла, що ми не маємо іншого виходу, окрім як дочекатися кінця негоди.

— Можливо, ви зголодніли чи хочете пити? Тут є все для того, щоб почуватися затишно.

— Я б справді не відмовилася б від кави, — додала Саламандра.

— Зараз буде.

Неонікс підійшов до однієї з полиць, на якій я помітила кавомашину та увімкнув її. За кілька хвилин приміщення наповнилося чудовим ароматом свіжозвареної кави.