Розділ 23.

Кузьма.

— Харрісе, я вдячний вам за підтримку. Але… Ви впевнені? — поглянув на старого викладача, який виховав не одне покоління наших громадян.

— Хіба ви думаєте, що я зможу стояти осторонь? Я мушу бути присутнім. Навіть, якщо це буде моя остання битва, — він з викликом та навіть образою подивився на мене.

— Професоре, — сплеснув руками Фієр. — Що ви таке кажете! Я погодився зайняти вашу посаду та взяти до рук керування Академією, але я не готовий відпустити вас за грань!

Харріс ледь помітно всміхнувся.

— Кузьма, ти маєш мене підтримувати, ми з тобою вже в тому віці, коли розумієш, що це невідворотно…

— І все ж, професоре, — додав я, — не будемо про це зараз. Я маю кращу пропозицію.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано перепитав він.

— Я хочу сам відвідати сховище академічної бібліотеки. Те саме, захищене, — тихо промовив, подивившись на чоловіка, що стояв напроти мене. Сиве волосся, зосереджений погляд та мудрість в очах. Я глибоко поважав професора й знав, що можу повністю на нього покластися. В усьому.

— Ти ще питаєш! Авжеж, Хранителю! Якщо це допоможе тобі розібратися зі знайденими формулами… — втрутився у розмову Борислав. — Вважай, що маєш мій особистий дозвіл. Все ж таки саме Чорні дракони колись створювали його.

— Дякую. Я впевнений, що крім цих паперів, ми знайдемо й інші, на які ви не звернули уваги. Не менш важливі. Я маю підозру, що те, що всі вважали втраченим, насправді, просто сховали. Магію часу не вдалося знищити. І допоки я дихаю, я спробую зробити все, щоб зберегти й передати свої знання, а також відновити втрачені формули, що зазначені в цьому свитку.

У мене всередині все тремтіло. Все моє життя, всі мої дослідження… Невже я справді зможу знову все це використати, але не для дослідів, а для порятунку…

— Ми можемо допомогти? — обережно спитав Тайпан, підійшовши до мене, торкнувшись плеча.

— Вам краще зараз поїхати на перехрестя. Дівчата пішли до біороботів, а в будинку лише Едрік. Буде краще, якщо хтось зможе підстрахувати.

— Я знав, що так буде, — зітхнув Тайпан. — Жодна сила не може стримати Саламандру. Звісно, я не можу залишити дружину, знаючи, що їй може загрожувати небезпека.

— Я з тобою, синку, — схопив його за руку Ренард.

— Авжеж, ми підемо разом, — кивнув Тайпан. — Батьку, тоді ми залишаємо вас.

— Чудово, дякую вам, — я зітхнув з полегшенням. Тепер мені буде спокійніше, знаючи, що на перехресті сильні маги, здатні стати на захист, раптом щось піде не так й Неонікс вирішіть напасти чи ще щось. Звісно, я довіряв дівчатам, але підступність біороботів не можливо передбачити…

— Звісно, хлопці, йдіть, — додав Борислав, окинувши всіх нас уважним поглядом. — А ми тут ще поміркуємо, як забезпечити захист нашому населенню, як всім нам не потрапити у пастку біороботів та уникнути мимовільної участі в їхніх ганебних експериментах.

Підхопивши старі документи та лист ватману, на якому ми накидали схеми та формули магічного купола, я рушив до бібліотеки. Але не встиг я покинути стіни зали для нарад, як мене наздогнали Харріс та Фієр.

— Ми з тобою, Хранителю.

— Гаразд, — не став відмовлятися я. Принаймні, вони працювали в Академії, й думаю, бували в цьому сховище, тож, можуть знати, які ще документи можуть стати нам в пригоді.

Стара бібліотекарка стримано усміхнулася, побачивши нас.

— Хранителю, — вона підійшла до мене та обійняла. — Чим можу бути корисна?

— Нам потрібно потрапити в захищене сховище бібліотеки, — тихо додав Харріс.

— Ох, — зітхнула жінка. — Впевнені? Один раз я порушила заборону, давши змогу навідатися туди Бориславу та Ренарду…

— Ми впевнені, Аліндо, — твердо проговорив Харріс, й поки що я керую Академією. І саме це сховище, точніше деякі документи, можуть вирішити зараз долю не лише Фаерії, а й всіх тих світів, що зараз знаходяться на перехресті. Питання життя й смерті. Й це не жарти.

— Добре, — зітхнула вона. — Ті, хто тоді керував цим світом передбачали це. Рада вищих магів знала, що вони можуть повернутися…

— Що значить передбачили? Що значить знали, що можуть повернутися? — не зрозумів я, адже не міг пригадати нічого подібного. Здавалося, стара чорна дракониця просто вигадала це.

— Хранителю, коли заборонили магію часу, то вже тоді передбачили, що одного дня, все може повторитися. І замість того, щоб знищити папери, як наказувала Всесвітня магічна рада, їх засекретили…

— А чому ти мені ніколи про це не говорила? — суворо поглянув на жінку Харріс.

— Вибачте, професоре. Але я мала сказати про це лише останньому магу часу, в той день, коли він прийде просити допомоги. Саме так було наказано. — З цими словами вона дістала з кишені своєї сукні якийсь медальйон та поклала мені в руки, затиснувши їх. Я відчув знайомі хвилі магії й вдячно подивився на неї. Алінда глянула мені в очі, а потім перевела погляд на Харріса. — І лише Кузьмі відриється доступ до сектора, в якому зберігається… — жінка закашлялася.