Розділ 18.

Єсенія

— Дякую, що погодилася, — чоловік дивився на мене із ніжністю, але взяти за руку не наважувався. Бачила, як він вагався, боровся сам з собою, але тримався на відстані.

— Фієре, тобі немає за що дякувати. Ти залишаєшся моїм другом.

— Так, друг, — кивнув він та знову зітхнув. — Але все ж таки я маю попросити вибачення. Я егоїст. І дбав про себе певний час, хоча мав приділити увагу тобі. Ти — класна дівчина. Неймовірна. Я сам винний, що все зіпсував…

— То ти такий нервовий лише через це? — намагалася знайти причину дивної поведінки професора.

— Ні, це не через тебе й не через нас. Скоріш, все через мене, — він говорив повільно, окремими фразами, а я намагалася вловити сенс та зрозуміти його.

— Ти можеш мені довіритися, — поклала руку на його плече.

— Єсю, я справді хвилююся за тебе. І я боюся, що магія часу може зламати твоє життя як одного разу зламала життя Кузьми. Ти заслуговуєш на жіноче щастя, на кохання, а порушення заборони може позбавити цього…

— Я знаю про наслідки. І свідомо йду на них. Я маю спробувати, інакше ніколи собі не пробачу. Кузьма теж готовий знову піти на це. Готовий ризикнути власним життям, аби зупинити цих дослідників. Те, що роблять вони, заборонено моральними принципами в наших світах. Але для них це нічого не значіть. Для них не існує заборон та правил. То чому ж тоді ми маємо бути з ними чесними та правильними?

— Не очікував від тебе такої рішучості, — усміхнувся професор.

— Це добре чи погано?

— Мабуть, добре. Ти наполеглива. І добра. А ще справедлива.

— Дякую, — зніяковіла я. — Але ти так й не розповів про себе. Ти ж не для цього мене покликав, еге ж?

— Не для цього. Харріс зібрався на пенсію та мені пропонують його посаду, а я… Я не готовий до цього.

— Ти не готовий стати ректором нашої Академії? — здивувалася я. — Але ж… У тебе такий багаторічний досвід. Ти — декан факультету вогню, зрештою. Студенти тебе поважають та й викладачі теж. Не дивно, що професор Харріс саме тобі запропонував цю посаду.

— Я не хочу цієї відповідальності, але відмовити не можу… Це ж Харріс, — зітхнув Фієр. — Що мені робити? — дивився на мене професор настільки розгубленим поглядом, що я ніколи б не повірила в те, що зараз переді мною поважний професор. Він нагадував студента, якому вперше довірили важливу доповідь.

— Здивував, — тільки й проговорила я.

Фієр завжди здавався мені амбітним та рішучим. Він стояв горою за інтереси студентів, в той же час був вимогливим та не пробачав пустощів. На його уроках завжди була дисципліна, але й лекції були цікавими.

— Скажи? Я сам здивований. Але боюся, що не впораюся…

— Фієре, боятися — це нормально. Всі ми живі істоти, ми не залізні, ми відчуваємо біль та розпач, але… Не поспішай відмовлятися. Я впевнена, що у твоїх руках Академія процвітатиме. Ти робиш більше, ніж тобі здається, а за підтримки Борислава та Ренарда й поготів. Вже через кілька місяців в Академії з’явиться перший факультет, де студенти будуть навчатися повністю за бюджетний кошт. Саламандра розповідала про це.

— Це правда. І я радий, що навчання стає доступнішим. Але…

— Жодних але. Фієре, ти впораєшся. Зроби глибокий вдих просто зараз. Заплющ очі. І уяви себе в місці, де ти відчуваєш себе щасливим.

Він слухняно заплющив очі, а за мить на його вустах з’явилася радісна усмішка.

— Академія. Студенти-першачки, що тільки роблять перші кроки в опануванні магії вогню. Наш полігон. Він вже потребує ремонту, а коштів не виділяють. Табори для випускників та бал, на якому обираються пару року…

— Бачиш. Це — твоє місце. Навчання дітей та молоді — твоє призначення.

— Але робота в ректораті це суцільна бюрократія. Я не витримаю тих паперів! Ти сама сказала — моє призначення — вчити! І волів би надалі вчити, а не заповнювати нескінченні звіти.

— Знайди собі помічницю. Не знаю, якусь фею паперів, яка візьме на себе всі ці документи, а у тебе буде час на викладання та заняття зі студентами.

— Єсю, дякую тобі. Ти справді наче промінчик сонця в моєму житті, — з цими словами професор міцно мене обійняв.

— Фієре, для цього й потрібні друзі. Впевнена, Кузьма теж тебе підтримає на новій посаді.

— Знаю, — кивнув професор. — Але якщо й прийму цю пропозицію, я стану також членом ради Верховного Міністерства, а Тайпан вже оголосив позапланові збори через цю ситуацію з біороботами. Впевнений, Харріс відправить туди саме мене, й тоді я маю прийняти рішення, від якого залежатиме твоє життя, Єсеніє! Ти розумієш, я поставлю підпис в документі, що згоден на використання забороненої магії в інтересах держави, і якщо ти… Якщо з тобою щось станеться, я ніколи собі не пробачу…

Фієр важко зітхнув, а потім знову різко стиснув мене в обіймах. Я чула його важке дихання, відчувала прискорене серцебиття.

— Фієре, друже. Цим підписом ти врятуєш тисячі інших життів. Навіть якщо це станеться ціною мого…

— Ні. Не кажи так. Не дозволю! Я стану твоїм щитом, якщо це знадобиться, але не дозволю тобі загинути!