Розділ 17.

Єсенія

Наступного ранку я прокинулася від гучних ударів, наче хтось мав намір вибити вхідні двері, після цього пролунав сердитий голос Кузьми:

— Професоре, якого дідька ти це робиш?!

— І вам доброго ранку! — пролунав стривожений голос Фієра. — Це ти мені розкажи якого дідька ти вирішив застосувати магію часу проти цих біороботів?

— Фієре, заходь та вислухай. Мені здається, ти не усвідомлюєш масштаби катастрофи, яка наразі нависла над всіма нами.

— Тайпан вчора пояснив. Але я вважаю, що ми маємо знайти інші методи…

— Серйозно? — злився Кузьма. — Розумний самий, думаєш? Ну, давай, кажи. Які ми маємо варіанти?!

— Привіт, чого ви так кричите з самого ранку? — вийшла у вітальню та втупилася у чоловіків гнівним поглядом. Я навіть не встигла нормально умитися, лише поспіхом накинула халат поверх піжами.

— Єсеніє! Рідна моя! Ти як? — помітивши мене професор вогню підійшов ближче та стиснув в обіймах.

— Я в нормі. І це була моя ідея, професоре.

— Що? — здивувався Фієр. — Як це твоя?

— Я — Хранителька цього перехрестя. І я вирішила, що ми маємо йти проти ворога з цією ж самою зброєю. І ми маємо зупинити їх!

— Наскільки я зрозумів, вони мають значну перевагу по силі, вони надпотужні…

— Але дещо загралися у богів. Вважають себе безкарними та непереможними, і в цьому їхня слабкість, — продовжила говорити я.

— А що як ти помилилася? Що як у вас не вистачить сили протистояти їм? Що як вони знищать це перехрестя й за разом всіх нас? — його голос звучав стривожено та суворо.

— Моя інтуїція ще ніколи мене не зраджувала, — я склала руки під грудьми та дивилася на професора. Я не впізнавала його. Він став іншим. Чи то я просто нарешті розгледіла його справжнього?

— Фієре, правда, ти гарячкуєш. Тайпан особисто дозволив нам провести певні ритуали та обіцяв допомогти з іншими…

— Я просто хвилююся за неї, — він провів рукою по волоссю та подивився в мій бік.

Я зітхнула. Захисник недороблений.

Увімкнула кавоварку та поставила смажитися тости.

— Сідайте краще до столу. Вип’ємо разом кави.

Фієр важко видохнув, але слухняно сіл за стіл, Кузьма ж підійшов до мене та поклавши руку мені на талію прошепотів на вухо:

— Люба, залиш це мені, я впораюся, ти краще подбай про себе та скажи Едріку, щоб приєднався до нас.

Я лише кивнула та мовчки пішла з вітальні. Для мене це не було чимось незвичним. Кузьма часто піклувався про мене та готував нам сніданок, але він чи не вперше зробив це демонстративно на очах Фієра, й це було… приємно? Чомусь мені хотілося, щоб професор побачив це, побачив, що поруч зі мною є справжній чоловік, що піклується та дбає про мене. Без претензій та криків.

Я постукала в кімнату Едріка, повідомивши про гостя та сніданок, після чого сховалася за дверима своєї спальні, намагаючись приборкати власне серце, яке чомусь розігналося та намагалося вирватися з дверей.  Я заплющила очі та наче знову відчула той невинний дотик теплої долоні Хранителя. Що зі мною відбувається? Чому я раптом так на це реагую? Ми просто друзі, ми обидва — Хранителі цього місця…

Втім, часу розібратися з раптовими відчуттями у мене не було, я попрямувала до ванної кімнати, прийняла теплий душ та вмила обличчя, навіть трохи підвела вії тушшю, а губи — блиском. Я не дуже любила косметику, але сьогодні чомусь закортіло. Вдягнула джинси та футболку та вийшла до хлопців, які вже пили каву.

— Єсю, сідай хутчіше, — з посмішкою проговорив Кузьма.

— Дякую, — кивнула та вмостилася поруч з Хранителем, опинившись навпроти професора.

Фієр пропалював мене очима та щось в його погляді відштовхувало та лякало.

— Щось не так? — не витримала та спитала я, наколовши на виделку шматочок омлету.

— Все не так, — буркнув Фієр, роблячи ковток кави. — Ви з Кузьмою наражаєте себе на небезпеку. Що як Всесвітня Магічна Рада дізнається про використання магії часу, не думала про це?

— Всесвітню Магічну Раду мав взяти на себе Тайпан. Все-таки імператор Фаерії все ще саме він, й всі ради та міністерства підпорядковуються йому…

— Ага, швидко ви всі забули про рід Анаконди…

— Не забули. Але, на щастя, Магічна Рада незалежна структура від впливу стихійної магії, — пояснив Кузьма. — Та й у випадку з Анакондами виявилася безпорадною. І взагалі ти-то чого нервуєш? Тебе ніхто не змушує брати в цьому участь. Вся відповідальність буде на нас.

— Гадаєш, я буду просто дивитися як ви робити дурню? Погано ж ти мене знаєш, Хранителю.

— Виявляться, так. Бо я тебе не впізнаю, друже. Ти змінився. Тільки коли та чому? Ти не зламався під натиском Анаконд, ти пробачив Саламандрі всі її вибрики й навіть сам взявся її навчати… А зараз… Поводишся наче капризна дитина…

Фієр знову зітхнув та поправив рукою неслухняну прядку волосся.

— Едріку, ти теж вважаєш мене нервовим, еге ж? — перевів погляд на молодого парубка професор вогню.