Розділ 14.

Клята карма! Клята доля! Я навіть подумати не міг про те, що знову зустрінуся з магією часу. Експерименти, що проводять біороботи, важко було прийняти, хоч частину з них ми теж намагалися проводити — магічні часові петлі, часові кокони та захисний купол, але це все зрештою було заборонено з етичної точки зору в першу чергу. Та й взагалі такий влив на свідомість міг суттєво вплинути й на здоров’я людини також,  й на все її подальше життя. Саме тому я був категорично проти участі в таких дослідах. І тепер нам всім потрібно вирішити — що роботи з цим дивним світом, як захиститися від дослідів Неонікса та не допустити, щоб мешканці світів нашого перехрестя опинилися в цих Лабораторіях Часового Відлуння. Звучить моторошно, боюся навіть уявити, як вони виглядають зсередини.

Ми всі як один відмовилися сьогодні від екскурсії до них, хоч біороботи нам це запропонували. На диво, імператор не став наполягати, а просто попросив свого рудого помічника відвезти нас додому.

Після зустрічі з Неоніксом ми зібралися на кухні нашого будиночка. Всі ми були приголомшені почутим та геть розгублені. І я впевнений в тому, що жоден з нас не готовий брати участь у подібних експериментах.

— Може, ми все-таки замуруємо ці двері? — несміливо спитав Едрік, обіймаючи руками гарячу чашку з трав’яним чаєм.

— Боюся, це нас вже не врятує, — хилитнула головою Єсенія, теж зробивши ковток напою. — Якщо вони й раніше «вирізали», як висловився Неонікс, людей та істот з різних світів, то їх ніщо не зупинить робити це й надалі. Ба більше, ми можемо цього навіть не помітити… Тому є ці двері, чи немає, тепер вже однаково…

— На жаль, ти маєш рацію, Єсю, — погодився з дівчиною.

— І що нам робити? — спитав Тайпан, розгублено кліпнувши очима. — Я проти такого сусідства. Не мені тобі розповідати до чого можуть привести ігри з часом!

— Не знаю, друже, — зітхнув я. — Є ідеї? — подивився на Андріса та Дерріла я.

— Я не готовий дати відповідь. Маю поговорити з Фредеріком. Зрештою, це рішення має прийняти саме він, — промовив Дерріл.

— І я з вами. Дракони ніколи не стануть учасниками подібних експериментів, — Андріс перевів погляд на двері, що виводили в цей дивний світ.

— Ми маємо справу з якимось вищим розумом, ви ж чули, що вони працюють на якусь всесвітню раду, — втрутилася Антуанетта. — Чи наш спротив не нашкодить нам?

— Я теж про це думаю, — зітхнув я. — Але чесно кажучи поки геть не розумію, як вчинити краще. Ясно, що зупинити тих, хто має більше влади, буде важче, тим паче, що біороботи не вважають свою діяльність чимось поганим чи неприйнятним. Для них це цілком нормально. З їхньої думки вони шукають якийсь ідеал, але для чого — так й не зрозуміло. Що зрештою може дати людству та ідеальність та чи взагалі вона потрібна? Купа питань, а відповідей нема. — я замовк та перевів погляд у вікно, що виходило в бік Землі. Там шумів ліс, небо затягнули сірі хмари, й ось-ось мав піти дощ.

— Хранителю, — на мою руку лягла тепла долоня Єсенії. — Я повністю тебе підтримую. Але чи твоя магія ще зможе виступити проти цих біороботів? Може, ти все ж таки розкажеш нам всім трохи більше про цю магію часу, петлі та кокони? І ще одне — ми маємо збудувати тут щит, який не пропустить біороботів та не дозволить їм робити що заманеться без нашого дозволу…

 — Я поговорю з батьком та Ренардом, а також Саламандрою. Разом обов’язково щось придумають, — втрутився в розмову Тайпан. — Вони всі знають про магію часу, можливо, ми зможемо знайти ще когось, хто здатний допомогти.

— Авжеж, Єсю, — поглянув на дівчину. — Я не забув структуру та формули. Це не те, що можна легко викреслити зі свого життя. Ці знання зі мною до самої смерті…

— Не кажи про смерть, будь ласка, — прошепотіла вона. — Ми маємо всі вистояти та зупинити біороботів…

— Не впевнений що до зупинити, але… Дещо зробити ми можемо, — загадково посміхнувся у відповідь.

— Я так і знала! Ти — чудовий! — Єся заплескала в долоні та обійняла мене за плечі. І від цього невинного дружнього жесту, я внутрішньо здригнувся, наче мене струмом вразило. Щоб прогнати недоречні відчуття промовив:

— Показати, що собою уявляє магія часу? — дивився на друзів. Я вагався. Не був певним, що варто повертатися до магії, яка зруйнувала моє життя. Хоча... Може, навпаки, врятувала. Та хіба тепер це має значення?

— Покажи,  — тихо проговорила Єся.

— Я беру всю відповідальність за наслідки використання цієї магії на себе, — додав Тайпан. — Вважай, що маєш повний карт-бланш від мене, імператора держави Фаерія.

— Добре, — я повів рукою створюючи у повітрі щось на кшталт павутиння. Точніше, це більше нагадувало полотно, що було зв'язано нитями. — ось це магічний часовий простір. Кожна петля — певний часовий проміжок, кожен ланцюжок — певний етап. Це полотно можна плести далі, а можна розпустити певні петлі та зв'язати наново. Думаю, подібний принцип й використовують у своїх лабораторіях біороботи. Вони ніби заново вплітають часові петлі, створюють нові, так звані, візерунки долі.

— Звучить не дуже, — підібрав губи Дерріл.

— Насправді, коли мова йде про секунди чи навіть хвилини, це можна навіть не помітити, хоч це й не означає, що змін не відбулося, але якщо розплести та вплести заново більший проміжок, то це вже матиме наслідки. Це вже суттєво змінить перебіг подій та життя істоти, яка опиняється в одній з тих петель. Я намагався тримати магічний часовий кокон, щоб врятувати одне життя... Але... Ви самі знаєте, що це не допомогло. І що сталося зі мною. —  я замовк, продовжуючи утримувати цю павутину.