Розділ 13.

Єсенія

Кузьма міцно тримав мене за руку. Я почувалася дещо скованою. В голові дзвеніло, наче всі думки повилітали.

Розмовляти теж не хотілося. Та й ніхто з нашої команди не наважився вступити в діалог з цим рудим орангутангом. Сьогодні я теж помітила схожість цього біоробота з відомим на Землі звіром.

Рудий впевнено кермував залізною машиною, й хвилин за п'ятнадцять я справді побачили обриси висотних будівель. Мегаполіс. З того часу, як я оселилася в старому будинку, я їздила додому лише пару разів, й те для того, щоб забрати речі та попередити друзів, що переїжджаю, та й то настільки високих скляних хмарочосів в нашому містечку не будували.

— Ви там живі? — обернувся на нас Орантан. — Якісь ви тихі сьогодні...

— Ми в нормі, — озвався Кузьма.

— Радий чути. Ми вже сідаємо, — рудий спрямував гвинтокрил на спеціальний майданчик, розташований на даху однієї з висоток.

Двигуни затарахкотіли та плавно зупинилися.

— Хто дозволив вам побудувати тут місто? — раптом спитала Антуанетта, кинувши вбивчий погляд на рудого біоробота.

Ми якраз покинули салон й тепер стояли на даху, споглядаючи панораму, яка зовсім не радувала око. Це дійсно виглядало так, що на місці знищеного природного раю збудували неприступну кам'яну фортецю. Тільки зовсім не для захисту... Енергетика цього місця була занадто важкою. Я задихалася тут, хоч й не мала цього відчувати... Мабуть, не мала. Але відчувала це, схоже, не лише я.

— Дитино, неправильне питання, — ні краплі не образився біоробот, скануючи всіх нас пронизливим поглядом.

— Ви не відповіли, — з докором блимнула на нього очима відьмочка. — Ця планета, ця місцевість… — вперто дивилася на цього неприємного чоловіка. — То на що це все? Для чого?

— Ані, тихіше... — спробував зупинити дівчину Дерріл.

— Я не можу тихіше! Я це відчуваю. Тут відбувається щось таке… Що не має відбуватися у нормальній світобудові,  — прошепотіла Антуанетта.

— І я це відчуваю, але пропоную всі ці питання адресувати Неоніксу. — Ходімо вже, веди нас до свого правителя, — скомандував Дерріл, переглянувшись з іншими чоловіками нашої команди.

— Нам туди, — Орантан невдоволено насупився та махнув рукою в бік непримітних дверей, з яких починалися круті сходи вниз.

Ми обережно, підтримуючи один одного спустилися до напівкруглого приміщення. Тут було багато металевих конструкцій, а за квадратним столом сидів імператор.

Саме таким я його й уявляла, коли Кузьма розповідав по зустріч з Неоніксом — кремезний чолов’яга — з роботизованим тілом, невеликою головою, яку вкривало сиве волосся та маленькими хитрими очима.

— Любі гості, вітаю вас! Радий, що ви відгукнулися на моє запрошення познайомитися. Я радий, що поруч з’явилося стільки нових світів. І вони так близько тепер. Це дуже зручно. Ми постійно шукаємо нові землі, розумієте? Землі для проведення певних експериментів, що можуть вплинути на розвиток всього людства у Всесвіті...

— Які ще експерименти? Хто вам дозволів проводити подібні досліди? — сердито кинула я у відповідь.

— Тихіше. Не треба так голосити, люба Хранителько. Сподіваюся на твою допомогу в цьому величному проєкті, — він противно захихикав.

— Спочатку я маю знати все про вас. А далі вже вирішу чи потрібно нам з вами співпрацювати, — впевнено промовила та сміливо подивилася в очі механічного чоловіка, який схоже втратив останню клепку, якщо взагалі колись їх мав.

— Я знав, що так буде, — спокійно відреагував правитель Феррокосу, — тому й прагнув зібрати тут представників всіх світів твого перехрестя, Єсеніє...

— То ми тут, й ми готові вислухати вас, Ваша Величносте, — промовив Тайпан, склавши руки під грудьми й також втупившись на цього біоробота.

— Що ж, мені подобається твоя рішучість, Полозе, — Неонікс глянув в бік Тайпана. — Та ви сідайте, чого завмерли немов статуї? — імператор повів рукою в бік стільців, що стояли навколо стола, запросивши зайняти їх.

Коли всі розсілися, заговорив Кузьма:

— Перехрестя світів існує вже кілька століть, і я дбав про нього довгий час. Дбав про будинок та опікувався Хранительками. Але я ніколи не чув про подібний світ з дослідами над живими істотами. Тож, я уважно слухаю про які експерименти йде мова, та чому ми маємо брати участь в них? І що на нас чекатиме у разі відмови?

Неонікс хмикнув та обвів всіх нас прискіпливим поглядом, а потім заговорив:

— А ви всі такі різні…

— І що з цього? — не зрозуміла я такої відповіді. — На що це впливає?

— Та навпаки це дуже добре… — загадково посміхнувся Неонікс. Орантан всівся поруч з ним, витягнувши свій планшет та почав щось швидко в нього вводити.

— То як ваш світ виник та скільки йому років? — спитав Андріс. Які раси тут ще є?

— Як я вже сказав, Феррокос — це лише місце для дослідження. Високотехнологічне штучно створено місто, яке загублено посеред джунглів. Важкодоступне для простих мандрівників та охочих сунути свій ніс в чужі справи місце. Потрапити сюди без нашого відома неможливо.