Розділ 12.

Єсенія.

Неоград мені сподобався, так само як й Едріку. Не хотілося покидати це гостинне місце, але ми мали ще попередити представників Нервіна про нове сусідство, тому після обіду почали збиратися додому.

Андріс дав нам кілька портальних каменів, щоб ми могли в разі необхідності швидко дістатися до його палацу, й пообіцяв на світанку бути на перехресті, щоб разом вирушити на зустріч з Неоніксом. Ми вирішили, що маємо об’єднатися всі разом проти цих нових сусідів, адже було зрозуміло, що навряд чи цього Імператора цікавить взаємовигідна співпраця.

Портал відкрився неподалік нашого будинку, я поспішила додому, немов відчувала щось, й не встигли ми зайти всередину, як одразу почули наполегливий стукіт. Хтось таки завітав до нас у гості. Швидко зорієнтувавшись, я зрозуміла, що стукають з боку виходу в Нервін. Підскочивши до дверей, миттю відчинила, побачивши на порозі втомлених Дерріла та Антуанетту.

— Хранителі! Нарешті! — промовив бойовий маг, зробивши крок всередину. — У вас все добре? Ми вже почали нервувати.

— Вибачте, мали невідкладні справи та були змушені тимчасово покинути дім, — винувато проговорила я. — Давно чекаєте? Щось сталося?

— Фредерік отримав дивного листа. І вимагає розібратися, — зітхнувши проговорив бойовий маг Дерріл.

— Якого ще листа? Від кого? — занепокоїлася я.

— Ось, — чоловік витягнув зі своєї торбинки аркуш паперу та простягнув мені.

— Привіт, Дерріле, — привітався з гостем Кузьма.

— О, друже, радий тебе бачити. Я чув, що ти передав свої повноваження… - зрадів маг, обіймаючи старого друга.

— Так і є. Тут тепер Едірк допомагає Єсенії, а я приїхав в гості…

— Ясно. Ані, а ти хвилювалася, що не застанемо Кузьму.

— Тепер бачу, що дарма, — усміхнулася молода жінка. — Я рада, що ми зустріли тут тебе. Фредерік вже всю Академію на вуха підняв… Ти ж знаєш, наш світ досить технологічний, але це… Нас налякав цей лист, — тихіше додала вона.

— Це лист з Феррокоса. І як вони тільки насмілилися… — проговорила я, прочитавши текст запрошення на завтрашню зустріч.

— Мабуть, то моя провина, — зітхнув Кузьма. — Я ж залишив Неоніксу описи світів, що є на нашому перехресті. І біороботи потурбувалися про те, щоб зібрати всіх…

— Що? Можна трохи більше деталей? — розгубився Дерріл.

— Авжеж. Проходьте. Зараз все розповім, — Кузьма запросив гостей до столу, а Едрік тим часом вже наливав всім нам гарячий чай та діставав з холодильника млинці з сиром, які ми колись разом напекли, а потім заморозили, щоб у разі необхідності лише розігріти.

— То, вони заснували місто зруйнувавши частину джунглів? — насупився Дерріл, вислухавши розповідь старого Хранителя.

— Так, й з того, що ми змогли побачити, вони досить далеко просунулися в розвитку технологій, не виключено, що й магія там теж присутня. Інакше я не знаю, як ще пояснити те, що лист до Фредеріка був доставлений саме магічною поштою. Між світами вона працює не надто надійно, — додав Кузьма.

— Отож, мене це також занепокоїло. І я вже проти такого сусідства.

— Не поспішай з висновками, — спробувала заспокоїти я гостя. — Можливо, завтра ми зможемо нарешті почути їхні вимоги та умови співпраці, які підійдуть всім нам. За ці чотири роки, що я тут, жодного конфлікту між світами не було. Ми всі навчилися домовлятися…

— Єсеніє, я тобі скажу більше, таких конфліктів не було за всі роки, що я тут. Непорозуміння, незадоволення перехрестям та несподіваним сусідством, звісно, були, але щоб настільки негостинні та навіть вороже налаштовані світи тут відкрилися вперше за всю історію перехрестя…

— Що я зробила не так? Чому? — подивилася на Кузьму, потім на Едріка, але ті лише плечима знизали. Відповіді на це питання не знав ніхто.

Повечерявши, я провела гостей до спеціально приготовлених для таких випадків кімната та поспішила до себе. Кортіло відпочити та набратися сил перед завтрашнім днем. Я відчувала, що він буде нелегким.

Вранці нас всіх розбудив скрекіт гвинтокрила, що кружляв над нашим будинком, вишукуючи місце для посадки.

Скочивши з ліжка та швидко вдягнувши спортивний костюм, підхопила свій наплічник, в який ще вчора склала всі необхідні речі та кілька артефактів, що могли нам знадобитися.

— А вони пунктуальні, — зауважив Кузьма, вийшовши на поріг нашої хатинки.

— І не кажи. А от ми, схоже, проспали, — зітхнула я.

— Ще немає Андріса та Тайпана, до того ж, в нас ще цілих двадцять хвилин до часу, коли ми маємо вилітати. Встигнемо навіть кави випити, — Кузьма захлопнув двері, переконавшись, що гвинтокрил чекає метрах в п’ятдесяти від нас. Там якраз було достатньо простору, щоб спуститися.

Я сильно нервувала, хоч й змусила себе зробити кілька ковтків напою, а от Кузьма залишався на диво спокійним. Наче нам й не потрібно було йти на перемовини з тими, хто має недобрі наміри.

До нас нарешті приєдналися імператори сусідніх світів. Дерріл вмовляв Антуанетту залишитися вдома, але дівчина наполягла на тому, що не може кинути нас самих та й самій їй кортить дізнатися більше про цей дивний світ біороботів.