Розділ 7.

Завершивши пізній сніданок ми з Кузьмою рушили до столиці, викликавши автівку. Вона швидко домчала нас до Резиденції Імператорів, а я відчувала легке тремтіння та міцно стискала руку друга, щоб не видати своєї тривоги та хвилювання, що лише посилювалося по мірі наближення до палацу.

— Ти тремтиш, — Кузьма все-таки помітив мій стан. — Змерзла?

— Та ні, просто тривожно, — сховала погляд, ніяковіючи від його уваги.

— Чого ти боїшся, люба? — він продовжував з ніжністю дивитися на мене.

— Сама не знаю. На душі кепсько. Але не зважай, просто все якось навалилося. Новий світ, візит Фієра… — почала пояснювати я, хоч розуміла, що причина не лише в цьому, але зрозуміти, що саме зі мною відбувається не могла.

— Ох, професоре… Що він тобі наговорив вчора?

— Хіба це має значення? Ми так й не помирилися. Я не змогла знову пустити його в своє життя. Попросила дати мені час, — лише зітхнула у відповідь, стиснувши зуби. Згадувати професора було не вельми приємно, цей факт лякав ще більше.

— Фієр казав. І я йому пообіцяв не тиснути на тебе. Ти маєш сама прийняти рішення.

— Так, я знаю. Але все одно дякую тобі, Хранителю, — усміхнулася з теплом подивившись на чоловіка.

Автівка зупинилася перед під’їзною дорогою до Палацу Імператора.

Ансамбль з десятків веж та підвісних мостів радо зустрічав гостей. Ми привіталися з гвардійцем, що чергував біля входу та попросили повідомити Тайпана та Ярославу про наше прибуття.

Нас провели в залу очікування. Тут все трохи змінилося. Видно було, що Саламандра доклала власну руку до цих змін.

Світла напівкругла зала з панорамними вікнами та колонами, а на стелі візерунки у вигляді змія та саламандри — як символів імператорської родини, а ще тут тепер вздовж стін та вікон стояли зручні крісла та диванчики для гостей резиденції.

— Єсю! — радісний крик Саламандри луною прокотився залою. І вже за секунду я опинилася в теплих обіймах нашої молодої імператорки. — Оце так сюрприз! Чому не попередила? І… — вона перевела погляд на Кузьму й за мить ще один її вигук мене оглушив. — Кузьмо! Хранителю!

— І я радий тебе бачити, Ярославо, — промовив Кузьма, пригорнувши до себе дівчину.

— Коли мені повідомили, що прибули Хранителі, я не думала побачити тебе. Ти як? Бачу зміг таки підкорити час знову? — хитро примружившись дивилася на чоловіка Саламандра.

— Зміг, але це секрет, — прошепотів Кузьма.

— Ображаєш, друже. Я лише за те, щоб ти жив ще тисячу років. Нам тебе ще одружити потрібно!

— Та ну тебе, Саламандро, вигадаєш таке. Яка ще дружина? Старий я вже…

— Найкраща! — проговорила Ярослава. — І ніякий ти не старий. Ти згодна, Єсь?

— Згодна, ти заслуговуєш на це, Кузьма. Кохання не питає про вік, якщо воно істинне.

— Ох, дівчатка, мої любі. Я такий щасливий, що ви в мене є. Люблю вас! А більшого мені не потрібно. Правда. — Він тепло всміхнувся. — Але ми тут по справі, Ярославо. Тайпан на місці?

— Так, він зараз прийде. Затримався трохи. Він знову придумав якийсь навчальний проєкт для Академії, то разом з батьком та моїм дідусем Ренардом дні та ночі проводять над паперами…

— Я вірю в них, — кивнув Кузьма.

— То що сталося? — Саламандра, схоже, нарешті зрозуміла, що прийшли ми не просто так, й тепер дивилася на нас з тривогою.

— Тільки не хвилюйся, поки що причин для цього немає, — поспішила запевнити її я.

— Ага, саме з цих слів зазвичай починається найгірше, — дівчина плюхнулася на м       ‘яке крісло. Я влаштувалася навпроти неї, а поруч зі мною сів Хранитель. На скляному столику поміж крісел стояло кілька пляшок з водою. Одну з них взяла молода імператриця та зробила кілька ковтків.

— Хто б казав, — хилитнув головою Хранитель. Але відповісти Саламандра не встигла, адже в залу стрімко забіг Тайпан.

— Які в нас гості! Вітаю, Хранителі! — правитель стиснув руку Кузьмі та обережно взявши мою, торкнувся губами кінчиків пальців. — Як ви, друзі?

— Ми чудово, — поспішила відповісти я.

— Кузьма, оце так сюрприз ти зробив. Йоханна нам казала, що ти маєш приїхати, але не знала точно коли.

— Та й нікому не повідомляв, щоб не зіпсувати сюрприз, адже причина була на те поважна…

— Поважна? — здійняв брову до гори Тайпан.

— Саме так. Минуло чотири роки з того дня, як Єсенія стала Хранителькою перехрестя, і для мене це важлива дата…

— Вітаємо, Єсеніє, чого ж ти мовчала? — з образою в голосі вимовила Ярослава.

— Та не зважай, я сама забула, чесно кажучи, — махнула рукою. — Але ми тут все ж таки з іншої причини, — я набрала повні груди повітря, шумно видихнула та промовила: — Відкрився новий світ. Біороботи. І вони зовсім неконтактні.

— Хм, — Тайпан уважно дивився на нас, а Кузьма рішуче стиснув мою руку.

— Так, Тайпане, я мав можливість поговорити з імператором Феррокосу. Його ім’я — Неонікс. І він готовий зустрітися з представниками перехресних світів та нами за два дні. Тож, я думаю, тобі варто приєднатися.