Розділ 6.

Кузьма.

— Я дуже злякалася, — Єсенія дивилася на мене, й в її погляді справді читалася тривога.

— Ходи до мене, — рвучко обійняв її, та відчув як тілом побігла тепла хвиля. — Я дуже хвилююся за тебе насправді, дівчинко моя. І мені важливо було діяти на випередження, і як бачиш, мені це вдалося.

— Не роби так більше, — пожурила вона мене. — То як ти знайшов імператора? — дивилася на мене Хранителька, і я розумів, що дарма змусив їх нервувати та пішов без попередження. В мене найкраща команда серед усіх у відкритих нами світах!

— Той рудий орангутанг знову вискочив мені на зустріч, — хмикнув у відповідь. — Навіть кликати не довелося… Наче знали, що я до них йду, чи то побачили якось. — Про існування технологій відеоспостереження я був в курсі. На Землі вони розповсюджені та почали впроваджуватися в Котіарні, тому цілком можливо що вони були відомі й в цьому технічному світі.

— Орантан, — посміхнулася Єся, пригадуючи кумедне ім’я цього біоробота.

— І як ти тільки запам’ятовуєш ці складні мовні конструкції? — примружився я.

— Завжди мала гарну пам’ять на імена, — усміхнулася дівчина. — То що було далі? Розповідай вже! Цікаво!

— А далі він посадив мене у гвинтокрил та ми рушили до найближчого міста, — я пройшов до обіднього столика та допоміг спочатку сісти Єсенії, потім влаштувався поруч з нею та стиснув її руку. Чомусь мені було важливо відчувати її тепло. Едрік сів навпроти нас, мовчки поставивши переді мною чашку кави, й це було якраз вчасно, бо я дійсно навіть не поснідав, тож, вдячно кивнув хлопцю та зробив ковток гарячого напою.

— Смачного, Кузьмо, — промовив Едрік. — Далеко довелося летіти? — я бачив, що молодому Хранителю також цікава моя пригода, тому не став затягувати розповідь.

— Отже, шлях до міста роботів зайняв не більше п’ятнадцяти хвилин. І мені взагалі не сподобалося там. Місто здалося мені занадто технічним та непривітним, якимось штучним навіть. Високі будинки зі скла та металу, майже нема зелені, що дивно, коли поруч такі джунглі… Чи то вони просто знищили частину тропіків збудувавши потім свою імперію…

— Не здивуюся якщо так й було. Прилетіли в цей мирний світ та збудували місто, — висунула пропозицію Єсенія. — Схоже, ми натрапили на завойовників чи щось таке.

— Знаєш, а ти, мабуть, права, — промовив до неї, нахмурившись.

— Пф, інакше складно подібне пояснити. Я б швидше повірила в існування біороботів, якби зустріла їх в нашому Хаотично-пустельному світі…

— Це справді більш відповідна місцевість для таких істот, — погодився з Хранителькою я. — І той Неонікс не на жарт зацікавився саме цім світом… І що могло його в ньому привабити, я поки так й не зрозумів…

— То ти потрапив на аудієнцію до Імператора? — уточнив Едрік.

— Ну, це можна назвати аудієнцію з великою натяжкою, — я зітхнув. — Та й палац в нього ніякий не палац. Будинок Імператора займає центральну частину цього «кам’яного оазису», але сама по собі будівля невелика. І являє собою скоріш круглу вежу у три яруси — ніколи не бачив подібних конструкцій — адже кожен поверх відокремлений один від одного щільним кільцем.

— Справді не вельми схоже на палац, — хмикнула Єсенія.

— Ну, ви не рівняйте, вони ж роботи… — додав Едрік. — А слуги в нього є?

— Живе Неонікс сам. Ну, майже сам. Має лише ото свого рудого консультанта та цих двох охоронців.

— Він також рудий? — знову поставила питання Єсенія, а я мило усміхнувся до дівчини.

— Ні, імператор не рудий. Його волосся має попелястий колір, але ззовні він дуже схожий на того орангутанга — також має механічне тіло.

— Вони справді називають себе біороботами? — подивився на мене Едрік, наливаючи собі та Єсенії гарячого чаю із заварника, що стояв на столі.

— Ага. Він не раз про це наголосив. Вважають, що від біологічного та природного в них — лише здатність дихати киснем. Я дізнався, що вони майже не потребують їжі та води, можуть довгий час обходитися без неї. Зате мають якийсь супер розум, знову таки за їхніми розповідями. А за моїм спостереженням ці істоти абсолютно дикі в плані поведінки та встановленні контактів… Та й не дуже розумні.

— Це ми ще учора помітили. А що ще розповів тобі той імператор, Неонікс, вірно? — зацікавився Едрік.

— Неонікс здебільшого мене розпитував. Його цікавило що це за перехрестя світів та скільки часу воно існує. Довелося розповісти. Втім, це мене не лякає. Не він перший, не він останній кому ми будемо пояснювати принцип роботи нашого будиночка.

Неонікс уважно вивчав мене своїм поглядом-лазером, навіть взяв з моїх рук документ-пам’ятку з описом всіх світів, які наразі оточили наше перехрестя…

— І він не сказав про свої наміри щодо співпраці з нами?

— Поки ні. Неонікс не бажає, щоб в його світ ходили всі, хто цього забажає. І поки просив мене сприяти цьому. А ще наполягав на тому, що хоче поговорити персонально з кожним Хранителем. І тоді прийме рішення…

— Ну, хоч так. Це вже щось, — знизала плечима Єсенія, — бо я вже думала, про те, щоб замурувати той вхід, якщо вони занадто вороже налаштовані.

— Ну, я все-таки маю чималий досвід перемовин. Стикався з більш негостинними істотами. Головне, вони все ж таки йдуть на контакт. А далі… Будемо шукати варіанти як встановити з ними нормальні сусідські відносини.