Розділ 3.

Єсенія

Кузьма заварив трав’яного чаю та поставив переді мною чашку з паруючим напоєм. Едрік відпросився до міста — мав там кілька особистих справ, і я не стала його утримувати, адже дуже скучила за своїм наставником й тішилася тому, що ми можемо побути наодинці з Кузьмою. Як колись.

— Ти надовго приїхав? — поглянула на нього я, вивчаючи такі знайомі мені риси обличчя. Чоловік збрив вуса та бороду, підстриг своє довге сиве волосся, подекуди з чорними пасмами, яке тепер стирчало їжачком. Навіть зморшки десь поділися — недарма ж він маг часу — точно знає якусь хитрість, й, схоже, знайшов спосіб повернути собі моложавий вигляд. І якби я не знала його істинний вік, то ніколи б не дала йому кілька сотень років. За нашими земними мірками Хранитель виглядав не більше аніж на сорок.

— У дітей канікули в школі, тому маю пару вільних тижнів. До речі, не треба так на мене дивитися. Це вони мене вмовили змінити зовнішній облік. Довелося піти на черговий злочин та використати магію часу, хоч я й не був певним, що це спрацює після того вибуху...

— Тобі личить, хоч мені незвично знову тебе таким бачити, — усміхнулась, накривши його руку. — І я рада, що ти приїхав. Я сумувала. Залишайся у мене на пару днів, може, Імператор не змусить нас довго чекати з відповіддю, я б хотіла, щоб ти був поруч. Мені страшно, — поділилася своїми відчуттями.

— Звісно, я залишуся, люба. Як можна залишити вас самих, коли той Феррокос виглядає дуже підозріло. Я б ще Тайпану повідомив. Може знадобитися додаткова охорона.

— Невже ти думаєш, що цей світ може становити реальну загрозу? — я напружилася.

— Не знаю, Єсеніє, — хилитнув він головою.

— Чому у мене взагалі відкрилися такі дикі світи? То хаос, то ось тепер цей.

— Цьому не має пояснення, люба, — з ніжністю глянув на мене чоловік.

— А які світи були при моїй бабусі? — ми майже ніколи не обговорювали цю тему.

— Ядвіга не дуже любила чужі світи. Та й вони часто змінювалися при ній. В основному вона присвятила життя народним методам лікування. Ядвіга дуже добре зналася на травах. Вміла їх збирати, сушити та обробляти. Чудово знала яка рослина від застуди, а яка від проносу, наприклад. Могла заговорити настоянку. До неї йшли за порадою та ліками з усіх селищ, як з Землі, так й з Фаерії. В основному саме ці два світи були нам з нею відкриті постійно. Та більшого Ядвіга ніколи й не прагнула. Роботи й без цього вистачало.

— А її чоловік та син, мій батько, вони ж… також жили тут? — я пригадала розповіді Кузьми та спогади самої Ядвіги, які вона записувала у блокноті. Я й досі зберігала її нотатки.

— Так, вони були гарною родиною, а твій батько навчався у Фаерії. Звідси було ближче дістатися школи, ніж до найближчого закладу освіти твого світу.

— І саме Фаерія забрала його життя… — відчула як здавило груді від неприємних спогадів.

— На жаль, — зітхнув Кузьма та поклав свою руку мені на плече, а потім різко притиснув до себе. — Не сумуй, люба. Я знаю, що він зараз десь поруч. І він пишається тобою, дівчинко моя.

— Дякую… — поруч з Кузьмою мені завжди ставало легше. Його ненав’язлива підтримка, турбота, слова, що він вміло підбирав надихали мене, підтримували та не давали зламатися чи опустити руки.

— Кузьмо, а ти навчиш мене плести ниті часу? — вирішила перевести тему я.

— Це небезпечно, Єсеніє, — зітхнув Хранитель.

— Але ж ти навчав цього Саламандру…

— Ох, мила, це зовсім інше…

— Чому? Тоді була загроза від Анаконд, а зараз… Зараз над нами нависло нове випробування, — не здавалася я.

— Магію часу не просто так заборонили, — зітхнув Кузьма. — І я про це вже розповідав…

— Ти сам грався з магією часу, постійно міняв свій зовнішній вигляд. І навіть зараз ти насмілився використати її…

— Єсеніє, зрозумій нарешті, що магія часу — це не дитяча забавка, це важкий хрест, який може вплинути на все життя. Це постійний страх втратити близьку людину, адже навіть здатність зупинити час на кілька секунд, не зупинить смерть… — голос Кузьми захрип.

— Вибач, — промовила я. — Вибач, що нагадала про твій особистий біль.

— Я давно навчився жити з цим болем. Але я не хочу відчути подібне знову. Я не можу втратити близьку мені людину знову… Саме тому я не хочу більше нікого вчити цієї магії. Я останній маг часу у Фаерії. І не варто її відновлювати… Так, я зробив виключення для Ярослави, бо це могло знадобитися у битві проти Анаконд. Але навіть з нею ми припинили ці уроки…

Я лише зітхнула. Знала, що Кузьма відмовить.

Втім, мені справді було цікаво розібратися що це за магія. Вона приваблювала мене набагато більше, ніж магія землі чи цілительство. Ці здібності я успадкувала від бабусі Ядвіги.

Я мовчки дивилася на Кузьму, тримала його за руку та раділа тому, що він знову поруч. Цей будинок неначе ожив з його появою.

Едрік дуже гарний та чуйний. Він виконує свої обов'язки сумлінно, але енергетика в будинку стала зовсім інша... Невже дійсно це залежить від Хранителя чи справа в чомусь іще?