Глава 6

Віталіна прокинулася від перших променів сонця, що лагідно падали на підлогу її квартири. Повітря було прохолодне й свіже, а Ніксі вже тихо муркотів біля її ніг.

Вона обережно потягнулася, відчуваючи, що ніч принесла не просто сон, а щось більше. Тепло, яке вона відчувала в грудях учора ввечері, не зникло — воно залишилося, як тихий поклик. Серце трохи калатало, але не від страху — від очікування.

Віталіна сіла на ліжку, глянувши на аркуш з робочими нотатками. Легке світіння на ньому ще мерехтіло, неначе ніч залишила там слід.

Ніксі підвів голову, ніби питаючи:
— Ти готова?

Вона глибоко вдихнула і закрила очі.

І раптом… все змінилося.
Віталіна опинилася у сні, але цього разу він здавався надзвичайно живим. Вона стояла посеред бібліотеки: високі стелажі тяглися вгору, сторінки тихо шелестіли, а повітря пахло старим деревом і свіжим папером. Попереду на полиці стояла книга в синій палітурці, що світилася м’яким, теплим сяйвом. Серце Віталіни забило швидше — книга ніби покликала її.

Стелажі навколо відсунулися, утворюючи вузький коридор до книги. Віталіна простягла руку — і книга сама злегка піднялася, сторінки відкрилися на одному аркуші. Там золотими літерами з’явилися слова:

«Ти готова».

Тепло розлилося по тілу, від грудей до кінчиків пальців. Ніксі, який раптом з’явився поруч, тихо нявкнув і терся об її ногу.

— Це… це реально? — пошепки промовила вона.

Сторінки тихо шелестіли, немов бажаючи показати щось важливе. І тут раптом з’явився слабкий голос у голові:

— Віталіно… ти довго чекала на це. Тепер твоя черга відкривати знання.

Віталіна відсахнулася, серце калатало. Але відчуття страху не було — лише захоплення і поклик долі.

Ніксі стрибнув на полицю поруч із книгою і тихо муркотів, немов підтверджуючи її рішення. Віталіна зробила глибокий вдих і торкнулася сторінки. Світло м’яко пройшло крізь руку, і вона відчула: все можливо, якщо слухати себе і цей момент.

Раптом бібліотека розчинилася, і Віталіна опинилася у своїй квартирі. Ніксі муркотів біля ніг, нічник тихо світився на тумбочці, а легке тепло ще залишалося в грудях.

Вона відкрила очі і шепотіла сама до себе:
— Це тільки початок…

Віталіна знала, що сьогодні її життя зміниться. І що попереду чекає не просто бібліотека, не просто книги, а щось значно більше.

Ніксі тихо нявкнув, ніби обіцяючи: він буде поруч на цьому шляху.

Віталіна вийшла з квартири з відчуттям легкого трепету. Ніксі йшов поряд, підстрибуючи і муркочучи, наче знав, що сьогодні буде щось особливе.

Бібліотека зустріла її звичним запахом старого паперу, але щось було інакше. Легкий теплий вітерець пробіг між стелажами, і вона відчула знайомий поклик — немов хтось або щось шепотіло їй: «Ти готова».

Віталіна пройшла повз відкриті зали, а серце стиснулося — вона відчувала присутність магії, яка чекала на її руку, на її дотик.

Ніксі тихо підскочив на край столу, де лежала книга з синьою палітуркою. Вона світилася слабким світлом, точно таким, як у її сні.

Книга сама відкрилася на сторінці, де золотими літерами були написані слова:

«Твоє знання чекає. Твоє серце відкрито. Читай, і зрозумієш».

Віталіна глибоко вдихнула і торкнулася сторінки. Легкий жар пройшов крізь руки, і перед очима наче повільно розкривалися нові рядки, яких вона не бачила раніше.

Ніксі тихо нявкнув, обертаючись до Віталіни. Його очі блищали так, ніби він розумів усе.

— Я… готова, — прошепотіла вона сама до себе.

Сторінки почали перелітати швидше, а слова, немов живі, лягали перед її поглядом, утворюючи історії, що вчили, показували і підказували. Віталіна зрозуміла: це не просто книга. Це двері в щось більше, ніж вона могла уявити.

Відчула, як серце калатає від захоплення й страху одночасно. Але тепер вона знала — цей шлях вона пройде. І Ніксі буде поруч.

І вперше за довгий час у Віталіни виникло відчуття, що її життя може змінитися назавжди.