Глава 3

Віталіна прийшла на роботу й відразу помітила, що двері до закритої секції були відчинені. Її серце затрепетало — за весь місяць роботи вона ніколи не бачила цього. З обережністю й цікавою здивованістю вона ступила всередину.

Нікого поруч не було. Тиша бібліотеки здавалася глибшою, ніж зазвичай, і повітря ніби дихало магією. На одному з полиць лежала книга в синій палітурці. Віталіна відчула, що вона шепоче щось їй на вухо, ніби закликала підійти ближче.

Вона обережно взяла книгу до рук, і сторінки самі по собі розкрилися. На одній із них, написаній майже світлим сяйвом, було написано:

"Ти маєш бути тут."

Віталіна відкрила очі й зрозуміла, що це був лише сон. Вона лежала у своєму ліжку, і теплі промені сонця лагідно освітлювали кімнату. Але відчуття реальності сну не покидало її, залишивши легкий трепет у грудях. Ледь помітне тепло пройшло крізь руки, неначе книга з її сну торкнулася її справжнього тіла.
День у бібліотеці видався надзвичайно напруженим: відвідувачів було багато, і кожен прагнув знайти свою книгу. Серед них Віталіна помітила таємничого чоловіка. Варвара винесла йому книгу — таку ж, як та, що вона бачила у сні. Серце Віталіни стиснулося від здивування, а думки мимоволі поверталися до дивного тепла й слів зі сну.

Після роботи, ще довго обмірковуючи дивний день, вона вирушила до приватного сектору, щоб обрати кота чи кішку. Мрія про маленького пухнастого друга здавалась тепер ще ближчою, ніж будь-коли. А в душі Віталіни залишалося тихе відчуття, що її власна магія, як і книга, теж чекає свого часу, щоб проявитися.