Розділ 8. Повернення у місто Частина 18.

— ЩО ЗА! — закричала Кейсі, підстрибнувши на своєму ліжку. Її голос лунав так голосно, що до кімнати майже миттєво вбігла тітонька Джен, тримаючи в руках якийсь кухонний рушник.

— Що сталося!? — запитала вона, озираючись навколо з переляком.

Кейсі сиділа на ліжку, абсолютно розгублена, не знаючи, як пояснити свої почуття. Вона швидко переводила погляд з одного кута кімнати на інший, наче шукала якесь підтвердження своїх думок.

— Аууу! — повторила Джен, махаючи руками перед обличчям племінниці. — Що з тобою?!

Кейсі зітхнула, намагаючись привести себе до тями, й пробурмотіла:

— Усе нормально…

Джен примружила очі, явно не вірячи цій відповіді, але вирішила поки не чіпати її. Вона випросталася й вже зібралася піти, як раптом обернулася й кинула:

— Якщо тобі треба щось дізнатися чи зрозуміти… зроби це зараз.

Кейсі дивилася, як тітка виходить із кімнати, її кроки затихали в коридорі. У її голові все починало складатися докупи.

— Та ну… — прошепотіла Кейсі собі під ніс і раптом різко зірвалася з ліжка, почавши швидко збиратися.

Її серце билося швидко. «Якщо це не було сном… я повинна дізнатися правду!»

                                     * * *

Джастін прокинувся у своїй кімнаті, лежачи на знайомому ліжку. Стеля над головою виглядала звично, але щось у його серці не давало спокою. Він мовчки лежав, намагаючись зрозуміти, чи це був сон, чи щось більше.

Врешті-решт, Джастін підвівся, сів на краю ліжка й протер очі. Він ще раз прокрутив усе в голові, згадуючи битви, магію й друзів. На його обличчі з’явилася легка усмішка.

— Мг… а я ж казав, — тихо пробурмотів він собі під ніс, ніби підтверджуючи щось давно відоме.

І тут його очі блиснули рішучістю. Джастін різко схопився з ліжка й почав швидко збиратися. «Якщо це дійсно сталося… я повинен знайти інших!»

                                      * * *

Ліана прокинулася у себе вдома й довго вдивлялася в стелю, намагаючись збагнути, що відбувається.

— Це був сон… Чи ні? — тихо промовила вона, роздивляючись свої руки. Нічого незвичного вона не побачила, але відчуття було таким, ніби в її долонях залишилася якась незрозуміла енергія.

— Я дізнаюся, що це було, — твердо вирішила вона й почала збиратися.

Невдовзі вона вже стояла перед хатинкою в лісі, де її чекали Кейсі та Джастін. Вони мовчки подивилися один на одного, поки Ліана не промовила:

— Мені такий дивний сон наснився...

— Нам теж, — відповіли Кейсі й Джастін одночасно.

Знову всі замовкли, поглядаючи одне на одного, немов намагаючись з’ясувати, чи це справді лише сон. Вони пішли в дім, відкрили таємну шухлядку в каміні, де раніше лежала книга, але там було порожньо.

— Значить, усе-таки сон, — припустила Кейсі, намагаючись приховати розчарування.

— А якщо ми спробуємо знайти її в бібліотеці? — запропонував Джастін.

Ідея здалася доречною, і всі погодилися. Друзі вирушили до школи. Зупинившись перед дверима бібліотеки, з якої все почалося, вони синхронно промовили:

— Що ж, заходимо!

Ледь вони переступили поріг, як їх знову огорнув той самий холодний вітерець. Відчуття, що за ними хтось спостерігає, повернулося.

— Знову це відчуття, — подумала Кейсі, тримаючись насторожі.

За їхніми спинами раптом з’явилася знайома бібліотекарка. Її погляд, як завжди, був моторошним.

— Що, знову ви? — пробурмотіла вона, але на мить замовкла, ніби щось зрозуміла. — Ідіть до зали в кінці коридору.

Не ставлячи запитань, вони рушили вказаним напрямком. Зайшовши до зали, побачили, що книга лежить на столі, цього разу без скла.

— Кейсі, — тихо промовила Ліана.

— Я зрозуміла, — відповіла та, наближаючись до книги.

Коли Кейсі обережно торкнулася книги, вона почала сяяти яскравим світлом. Джастін, спостерігаючи за цим, промовив:

— Я ж казав!

Книга підлетіла й, ніби радіючи, заговорила:

— З поверненням!

Підлітки застигли, не знаючи, що сказати.

— Ну що, мовчите? Розповідаю: це було не сном. Усе було насправді. Час у вашому світі я зупинила, щоб ви могли повернутися саме в цю мить. І вранці ви прокинулися у своїх ліжках через моє закляття. Ось і все, — пояснила книга.

Друзі мовчали, досі не вірячи в реальність почутого.

— Ви нічого не скажете? — обурилася книга.

— Що далі? — нарешті запитав Джастін.

— Ви можете залишитися хранителями, або ж... — почала книга, але підлітки перервали її хором:

— Ми залишаємося!

Книга, ніби посміхнувшись, зітхнула:

— Що ж, із такими як ви наш світ у надійних руках.

— Але є питання, — промовила Ліана, дивлячись на Кейсі. — Ти ж основна хранителька, але збираєшся їхати навчатися до іншої країни. Ти візьмеш книгу із собою?

— Ні. Ви теж хранителі, я одна, вас двоє. Тут і так багато таємниць, пов’язаних із цією книгою. Якщо ви захочете, я її заберу, але… — Кейсі не встигла договорити.

— Хай залишається тут, — вирішив Джастін. — Тобі й так буде непросто.

— Дякую, — відповіла Кейсі. Вона посміхнулася, і ця посмішка була такою, яку її друзі давно не бачили: щирою, спокійною та трохи сумною.

Друзі вийшли з бібліотеки, і Джастін раптом згадав:

— Чорт, я так і не побачив глармісів!

Кейсі з Ліаною засміялися, і в повітрі стало трохи легше.

Тиждень потому всі зібралися на аеропорту, щоб попрощатися з Кейсі.

 Дівчина, яка лише недавно відкрила для себе свою неймовірну силу, тепер відлітала у новий етап свого життя.

— Ну все, мені пора, — сказала Кейсі, обертаючись до близьких.

— Мала, рви там усіх! — весело сказав батько, підморгуючи.

— Тато, рвати я нікого не буду, але найкращою постараюся стати, — відповіла Кейсі, усміхнувшись.

— Я вірю в тебе, — додала мачуха, ніжно обіймаючи дівчину.

— Дякую, — відповіла Кейсі, відчуваючи тепло підтримки.