Частина 17.

Частина 17.

Ксар нахилився над тілом Даксіона, який почав зникати разом із силою Майри.

— Він мертвий. Знову… — тихо промовив хлопець, повертаючись до дівчат.

Едеріта плакала, тримаючи руку своєї матері.

— Мамо! — її голос був наповнений відчаєм.

Серіана сиділа на підлозі, мовчки дивлячись у порожнечу. Її обличчя було беземоційним, але в очах світилася глибока печаль.

Тим часом гвардійці знайшли їх, а слідом з’явилися король і королева ельфів, народ фіабі, король єдинорогів та їхні союзники. Коли король побачив тіло своєї дружини, його очі наповнилися жахом. Він кинувся до неї, впав на коліна й потряс її холодну руку.

— Ні… Це не може бути… — його голос затремтів, і сльози побігли по щоках.

Раптом він різко підвівся, підійшов до Серіани, схопив її за плечі й закричав:

— ЧОМУ ТИ ДОСІ НІЧОГО НЕ ЗРОБИЛА?

Серіана здавалася знесиленою. Вона лише тихо відповіла, опустивши голову:

— Я не можу…

— ЩО ОЗНАЧАЄ "НЕ МОЖЕШ"? — король вигукнув із відчаєм, не бажаючи прийняти реальність.

— Тато, досить, — втрутився Ксар, поклавши руку на плече батька. — Її душа не хоче повертатися. Це її вибір.

Король дивився на сина з недовірою, його обличчя відображало внутрішній конфлікт. Він не хотів вірити в те, що це кінець.

— Нам залишається тільки одне, — раптом промовила Едеріта, змахнувши сльози. Вона взяла батька за руку, а потім простягнула іншу руку брату.

Король, хоча і з болем у серці, дозволив їй це зробити. До них почали приєднуватися найближчі родичі королівської сім’ї. Всі вони стали в коло, кожен із тяжким серцем, тримаючись за руки.

Однак у цьому магічному обряді могли брати участь лише ті, хто мав кровну спорідненість із покійною. Серіана, розуміючи це, мовчки відійшла в бік. Вона спостерігала за ними здалеку, стискаючи в руках свою флейту, але не сказала ані слова. Її погляд був наповнений жалем і відчуттям втрати, яку вона не могла виправити.

Саме так зазвичай відбувається цей обряд. 

Це було Коло Мертвих — древній ритуал, за допомогою якого проводжали душу до богів. У центрі кола, спокійна і велична навіть після смерті, лежала Діладель. Її обличчя було осяяне світлом, а навколо панувала неймовірна тиша, яку не порушувало навіть дихання присутніх.

Серіана стояла осторонь, спостерігаючи за обрядом. Її очі блищали від сліз, що вона намагалася стримати. Але не змогла. Втрата однієї з найдорожчих їй людей виявилася надто важкою.

У колі стояли Едеріта і Ксар, тримаючись за руки. Ед подивилася на брата, і він ледь помітно кивнув. Зрозумівши його задум, вона розірвала коло, простягнувши руку до Серіани. Ксар повторив її рух. Серіана подивилася на них із розгубленістю, ніби кажучи: «Це заборонено». Але вони взяли її за руки і ввели в коло.

Серце Серіани не витримало, і вона розплакалася. Її сльози були справжніми, беззахисними, такими, які навіть сильні люди не можуть стримати у хвилини глибокого горя. Едеріта теж не могла втримати сліз, а Ксар, хоч і тримався, теж тихо плакав. Король стояв поруч, мовчазний, уражений горем, яке відображалося на його обличчі.

Навколо кола почали збиратися всі. Від лісових тваринок, які завмерли в тіні дерев, до Джастіна з Ліаною. Прийшла Кейсі. Вона стала трохи осторонь, спостерігаючи за цим величним і водночас болючим обрядом. Її думки були плутаними: «О боже… Таке видовище неможливо описати словами».

Бо ви коли-небудь бачили, як помирає хтось із королівської сім’ї? Це водночас прекрасне видовище і жахливе. У ньому є щось, що змушує серце стискатися від гордості й відчаю водночас.

Коли всі зайняли свої місця, почалося те, що можна назвати дивом і жахом одночасно.

Тіло Діладель, сплячої вічним сном, повільно піднялося в повітря. Її форма почала змінюватися, розсипаючись на мільйони піщинок білого, майже срібного кольору. Ці піщинки оберталися навколо центру кола, переливаючись, ніби увібравши в себе світло всього світу. Вони піднялися вище, вище і зникли вдалині, залишивши по собі лише спогад.

Ніхто не знав, куди вони летять. Але всі відчули: це був шлях, який обрала сама Діладель, і вона нарешті знайшла свій спокій.

Всі дивилися, як сріблястий пісок розсіюється в небі, і в кожного на серці було важко. Діладель була не просто королевою єдинорогів, вона була найкращою людиною, яка об'єднувала ці світи. Її смерть відчувалася як велика втрата для кожного.

Кейсі стояла осторонь, вражена і водночас налякана. Джастін із Ліаною, занурені в прощання, навіть не помітили її. Усі навколо прощалися з королевою, чиї дії залишили незгладимий слід у серцях кожного.

Коли все закінчилося, кожен народ вирушив додому: єдинороги до свого міста, ельфи до лісів, фіабі до своїх поселень. Усі потребували відпочинку після битви, яка стала однією з найбільших у їхньому світі за багато років.

Хранителі залишилися біля замку Майри, коли до них підійшов Аір.

— Ти хто такий? — підозріло запитав Джастін, стаючи в бойову стійку.

— Аір, — коротко відповів той.

Ліана теж зайняла оборонну позицію, але Кейсі махнула рукою.

— Та заспокойтесь, він нормальний.

— Ага, нормальний, він же брат Майри, — пробурмотів Джастін. — До речі, де вона?

— Недохранителька відправила її в печеру на рік, — з легким сарказмом пояснив Аір. — Тепер мені одному доведеться ремонтувати замок.

— Ти зможеш, — підбадьорила Кейсі.

— Ага, дякую, — відповів він, а потім додав, майже з полегшенням: — А тепер, можна, залиште мене на самоті?

— Ну, добре, — згодилася Ліана.

Перед тим як піти, Аір передав книгу Кейсі.

— Це ваше. До зустрічі.

Хранителі, тримаючи книгу в руках, вирушили до міста ельфів, де їм дозволили заночувати.

— Я від вас не очікувала такого, — раптом заговорила книга, коли вони розташувалися на відпочинок.

— Чого саме? — запитала Ліана.

— Ви змогли опанувати магію за такий короткий час, перемогти Майру та її армію демонів. Це вражає, великий респект.