Розділ 6. Ущелина. Частина 13.

Пройшла година, і всі вже дісталися до ущелини.

– Ось цей міст вам треба перейти, – сказала Серіана. – Тільки по одному, інакше впадете.

– Що ж, нам треба вже йти, адже біля цих земель нам не можна довго залишатися. Звісно, ми можемо себе захистити, але… – не договорив Ксар.

– Ми розуміємо, – сказав Джастін.

– Так, дякуємо, – додала Ліана.

– Удачі вам, – побажала Кейсі.

– Бувайте, – сказали хором ельфійка та єдинороги.

І коли вони вже відійшли на достатню відстань від хранителів, Серіана промовила:

– Їм капець.

– Так, – з байдужістю відповів Ксар.

– Тоді, може, залишимося неподалік від ущелини? – запропонувала Едеріта.

– Ого, на диво, я з тобою згодна, Ед, – відповіла Серіана.

– Напевно, це перший і останній раз, – додав Ксар і запропонував: – О, давайте тут сядемо.

Всі троє сіли на дерев’яну колоду. В цей час Кейсі та Ліана думали, хто першим піде. А Джастін, не слухаючи їх, просто взяв і почав переходити міст.

— Еееее, ти куди? — крикнула Ліана.

— На ту сторону, — відповів хлопець.

На диво, він пройшов без пригод — міст тільки трохи хитався, на відміну від Ліани. Вона пішла, а міст хитався з боку в бік. Ліана верещала, як навіжена, поки не вчепилася у мотузку-поручень і не відпускала. Потім із цієї мотузки раптом з’явилася витка рослина, і з іншого боку також — вони взяли Ліану й перенесли її через міст.

— ОГО, ЦЕ ЩО ТАКЕ?! — дуже здивувався Джастін.

— Це схоже на те, що Ліана може керувати рослинами, — крикнула Кейсі з іншого боку.

— А зараз! — Ліана спробувала виростити маленьку квіточку, і в неї вийшло. «Схоже, сили почали до нас приходити», — подумала дівчина.

— Ого! Це просто неймовірно, — був у захваті Джастін.

— Слухай, Джастіне, а ти не помічав, що коли ти проходиш поруч із водою, вона стає льодом? — запитала Кейсі.

— Що? — Джастін подивився під ноги й побачив лід, хоча спочатку він наступив у калюжу. — Не може бути!

Хлопець озирнувся навколо, побачив маленький ставок, підійшов до нього, сконцентрувався, трохи доторкнувся — і він також замерз.

— Нічого собі, — був у шоці хлопець, а потім повернувся до краю ущелини й крикнув Кейсі. — Давай до нас, іди! У тебе теж повинна бути якась сила!

— Добре, — сказала Кейсі.

Вона майже ступила на міст, як почула голос.

— Не так швидко.

Це була Майра. Вона стояла позаду Ліани з Джастіном.

— Ти хто така? — кричала Кейсі до неї.

— Ти що, йшла до мене, навіть не знаючи, як я виглядаю? Ха, безглузда ти дівчинка, і смієш називати себе хранителькою, — сказала Майра, потім побачила книгу біля Кейсі й додала. — Книгу швидко мені в руки!

А книга відповіла:

— І не подумаю.

— Ах так? Тоді ДАУР!

З-за спини Майри з’явилися нічні демони, яких друзі бачили раніше, і Даур, який якраз у той момент керував вороном. Ворон підлетів до книги й схопив її. Кейсі не була готова відпускати книгу.

— Ей, хранителько, подивись сюди! — сказала Майра.

Кейсі повернула голову на Майру й побачила, як її друзів схопили демони.

— ВІДАЙ КНИГУ НЕГАЙНО! — наказувала Майра.

— Нізащо!

— Ну тоді я переходжу до останньої стадії свого плану.

Майра тихо, але чітко промовила:

— Стріла, вбити.

Вона подивилася на Кейсі з найзліснішою усмішкою, яку хтось коли-небудь бачив. У цей момент магічна прозора стріла синього відтінку пробила Кейсі. Їй було боляче, тіло слабшало, і вона відчувала, як падає в ущелину. Останнє, що вона чула, — це як її друзі кричали.

— КЕЙСІІІІІІІ НІІІІ! АААААААААА! — кричала Ліана.

— НІІІІІІІІІІ! — кричав Джастін.

Кейсі заснула, падаючи вниз. Джастін і Ліана вирвалися з полону демонів і підбігли до краю ущелини, але нічого там не побачили. Ліана просто впала на землю.

— Не може бути, її більше немає, — ридала Ліана в істериці.

А Джастін просто стояв, дивлячись в ущелину, ніби був не в цьому світі.

— Ой, подумаєш, — зі стовідсотковою байдужістю сказала Майра.

Ліана, сидячи на підлозі з опущеною головою, відповіла:

— Подумаєш? ПОДУМАЄШ?! — кричала вона, встаючи й наближаючись до Майри. — Подумаєш?! У тебе немає душі, ти просто зло!

Майра дивилася на неї з виразом обличчя, який промовляв: «Я знаю, і що з того?» Потім вона сказала:

— Ти б мовчала, якщо не хочеш повторити долю подруги.

— А ти не хочеш? Взагалі, Ліана — хранителька, і може тебе за раз на той світ відправити, — додав Джастін.

Майра подивилася на нього, ніби запитуючи: «Що ти верзеш?»

— Оу, так він не знає, — з надто діловим тоном сказала вона.

— Не знаю чого? — трохи невпевнено запитав Джастін.

— Хранителькою була не я… а Кейсі, — тихо з опущеною головою сказала Ліана.

— ЩО?!?

— Мені це набридло. Демони, схопіть їх, тепер ви будете заручниками, — наказала Майра.

Демони послухали Майру, схопили Джастіна та Ліану й полетіли до палацу разом з Майрою. Ось вони в палаці Майри, у якомусь темно-синьому прозорому куполі.

— Що це таке? — роздратовано запитала Ліана.

— Магічний купол, який не дає доступу до магії, — гордо й зловісно відповіла Майра, підходячи ближче до них. — А тепер кажіть, як відкрити книгу.

— Не знаємо, вона сама це робить, — відповіла Ліана.

— Ах, ти не хочеш казати? Не треба.

Майра розлючено вийшла з кімнати, залишивши Джастіна та Ліану. Ліана подивилася на Джастіна, який сидів спокійно.

— А ти чого такий спокійний?!

— А що ще робити? Психувати та кричати, як ти? Ні, дякую, — відповів він.

— Ну ти!.. Мм… що робити? Ми тепер взагалі нічого не можемо вдіяти… І Кейсі… — Ліана заспокоїлася трохи.

Джастін глянув на неї й сказав:

— Книга не допустить, щоб Майра дізналася з неї інформацію.

— Ну так, ти правий.

— Ми сильні, і я впевнений, що якось виберемося звідси. І знаєш, щось мені підказує, що…