Частина 8.

Підлітки були вже далеченько від селища фіабі, але й не дуже близько до міста ельфів, і друзі навіть і не помітила як почалася ніч. І Кейсі щось почула:

- що це за звук, ніби крильми хоть по повітрю бʼє? - питала вона

Ліана подивилася у гору, і сказала: 

- хто це такі?!! 

• Це вона… вона прислала погас демонів!! - казала книга

– Хто?! Майра?! – питали дівчата.

Джастін мовчки дивився в небо, а потім побачив, як два демони приземлилися на землю.

– Ховайтеся хутко! – наказав він.

– Ховайтеся за деревами, – додала Кейсі, взяла книгу в руки й сховалася.

Підлітки стояли за деревами, зовсім не рухаючись. Здавалося, що вони навіть не дихають, але пульс у них був швидкий — їм було страшно, оскільки вони не знали, що можуть зробити ці демони. Несподівано на голову Джастіна впала шишка, і він досить гучно сказав:

– Ауч...

Демони почули це. Джастін одразу прикрив собі рот руками, але вже було пізно. Найбільше не пощастило Кейсі — вона сховалася за деревом, яке було найближче до демонів, і вони пішли саме до неї першими. Один із демонів підійшов до дерева, ніби перевіряючи його, але потім відійшов. Кейсі в цей момент затамувала подих, заплющила очі й повністю зосередилася на тому, що відбувається. Це її врятувало.

Демони підійшли до дерева Ліани, але його навіть не перевіряли. Зрештою, створіння полетіли далі. Ніхто не знав, куди вони полетіли, але всі були впевнені, що вони більше не повернуться.

Джастін вирішив перевірити ситуацію першим.

– Усе чисто, – сказав він.

Ліана і Кейсі були в шоці, але видихнули з полегшенням.

– У мене є ідея, – заговорила книга. – Давайте заночуємо тут.

– Тут? – здивувалася Кейсі.

– Бачите ці квіти? Це квітки-ліжка. В них ви можете легко й безпечно поспати, – пояснила книга.

– А чому ми не могли одразу в них залізти й сховатися? – запитала Ліана.

Друзі обмінялися поглядами, ніби думаючи: "Це ж геніально, чому ми одразу не здогадалися?" Потім багатозначно подивилися на книгу.

– Чого це ви так на мене дивитеся? Ситуація була екстреною, думати було ніколи, – захищалася книга. – Але тепер залазьте в них і накривайтеся пелюстками.

– О, тут зручно, – сказав Джастін, залізши в одну з квіток.

– Ну звісно, – відповіла книга.

Підлітки залізли в квітки-ліжка, накрилися пелюстками й лягли спати.

Кейсі прокинулася раніше за всіх. Сонце тільки починало вставати.

– І як дізнатися, котра година? – прошепотіла вона, щоб не розбудити друзів.

– П'ята ранку, – відповіла книга.

– О, ти що, не спала?

– Ні, я ж книга.

– Точно... Що ж, коли ми вирушаємо далі?

– Я планувала о сьомій, але ти вже прокинулася, тому можемо вирушати раніше, – сказала книга.

– Добре, а що можна поїсти? – запитала вже голодна Кейсі.

– Хм... О, точно! У квітках-ліжках є ягоди та фрукти. Вони дуже смачні. Спробуй, – порадила книга.

– Ого, зараз спробую, – відповіла Кейсі.

Невдовзі прокинулися Джастін і Ліана, і Кейсі розповіла їм про їжу.

– А в мене таке питання, – почала Ліана. – Навіщо в квітах їжа? І що це за квіти, в яких ми спали?

– Можете вважати це своєрідним готелем, – пояснила книга. – Залазиш у квітку, накриваєшся пелюсткою, і вона стає маленькою хатинкою. Там є подушка, ковдра і ягоди для перекусу. До речі, їжте швидше, бо нам час вирушати.

Підлітки швидко поїли й приготувалися йти далі.

– Ну що ж, ви поїли. Тепер рушаймо далі — тут залишилося зовсім трохи, – мовила книга.