Частина 6.

Звідки не візьмись на них полетіло створіння, схоже на фею, з дерев’яною паличкою в руці.

– ЩО ЦЕ ТАКЕ?!!! – здивовано запитала Ліана.

– Гадки не маю, – відповів Джастін.

– Я не це! Я ФІАБІ, найкраща та найсильніша воїтелька нашого світу, ну, принаймні стану нею! – закричав тоненький голосок.

– Фіабі? – запитала Кейсі.

— Фіабі — маленькі створіння, дуже схожі на фей, як у казках вашого виміру. Коротко кажучи, це охоронці лісу, — вела книга.

— Так!! І вам сюди не можна! — знову прокричав маленький голосок.

— Така маленька... — сказав Джастін, обережно взявши її за руку і припідняв.

— А НУ ВІДПУСТИ МЕНЕ! — психувала фіабі.

І хлопець слухняно відпустив.

— Як тебе звати? — запитала Кейсі.

— Юмі, — надувши губи, сказала фіабі. — А ОТ ХТО ВИ ТАКІ?! — грізно, але мило, додала вона.

— Я Кейсі, а це Джастін та Ліана, — відповіла дівчина.

— Що ви тут робите, та ще й зі священною книгою?! — допитувалася Юмі.

— Священною книгою? Ну, ми її хранителі, — пояснила Ліана.

— Так ось хто нові хранителі! Нарешті ви прибули. Я повинна вас відвести до нашої королеви! — оголосила Юмі.

— Ам... ну, давайте підемо, а потім дізнаємося, куди йти і що взагалі робити. Стоячи на одному місці, ми нічого не доб'ємося, — запропонував Джастін.

— Згодна, — одночасно відповіли Кейсі та Ліана і засміялися, здивовані тим, що сказали одне й те саме.

І друзі пішли за фіабі.

Але коли вони майже дійшли до входу в ліс, Юмі зупинилася і почала:

— Хочу, щоб ви знали, що доки тут зараз ранок, у лісі вже буде опівдень. До селища фіабі нам потрібно буде дійти швидко, адже скоро вечорітиме, і ніхто не знає, що можна зустріти вночі, — попередила Юмі.

— Чекай, а чому там вже опівдень, а тут ще ранок? — здивувалася Кейсі.

— Бо ми біля кордону з вашим світом, а там — наш, — пояснила Юмі. — Тож, якщо ви зараз перейдете ці квіти, то опинитесь у нашому світі остаточно.

Коли друзі вже переступили квіти, у великому темному палаці відкрилися очі в особи, яка лежала у великому, теж темному, ліжку.

— Чую нову силу, — казала особа сама до себе, встаючи з ліжка.

То була дівчина. Волосся — темне, як ніч, з однією темно-фіолетовою прядкою. Шкіра не темна, не смаглява, не світла — вона була ніби сірою, але ні. Очі — темні, обличчя було доволі гарне та ніжне, але серце — то інша справа. Дівчина підійшла до дуже моторошної шафи, відкрила її, дістала звідти звичайну чорну сукню з довгими рукавами, наділа її, і раптом вона почала перетворюватися.

Це не була проста сукня, вона могла змінюватися за бажанням власника. Коли дівчина вдяглася, вона підійшла до дзеркала, відкрила скляну шухляду, взяла і вдягнула на себе корону.

— Міс Майра, ви вже не спите? — запитав голос за дверима.

— Ні, Драуре, не сплю, — відповіла Майра, відчиняючи двері своєї кімнати.

— Ого, у вас сьогодні гарний настрій, — додав Даур.

— Замовкни, а то й тебе перетворю на потвору, — відказала Майра.

Даур був середнього зросту, брюнет, із карими очима та гарними рисами обличчя. Шкіра в нього мала бежевий відтінок.

— Ти всього лише прислуга, тому не мудруй, — сказала Майра.

— Що ж, міс Майра, не забувайте, що ваш батько обіцяв моєму батькові, що ви мене заберете, якщо щось станеться, — вів Даур.

— Ну, обіцяв не я ж.

Даур лише кинув на неї косий погляд.

Насправді Даур був найкращим другом Майри, точніше, майже єдиним другом, але Майра не дуже це цінувала.

— Взагалі, у нашому світі з'явилося щось незвичайне, — розповіла дівчина.

— ? — не зрозумів Даур.

— Ох, ти не зрозумієш, — жалілася Майра. — Мені треба подумати.

— Що?! Подумати?!!! Ви серйозно? Через якусь силу, що з'явилася в нашому світі?! Це ж дуже виснажить вас, — здивувався Даур.

— Воно того варте! — Майра пішла до головної зали, де стояв її трон. Вона підійшла до нього й сіла. — А якщо ця сила завадить мені захопити світ?! Я досі не знайшла книгу… — міркувала вона.

До зали зайшов Даур.

— Ви готові? — запитав він.

— Так

Даур вийшов, зачинивши двері, перед тим закривши всі вікна в залі.

Майра заплющила очі й дуже напружилася. Потім вона побачила Кейсі, Ліану, Джастіна, магічну книгу й Юмі, які йшли стежкою лісом.

— ААААААААААААААА!!! — злобно закричала Майра.

До зали забіг Даур.

— Так швидко? Минулого разу гармидеру було більше.

— ЗАРАЗ НЕ ДО ЖАРТІВ! — злісно сказала Майра.

— Ну і що там таке? — без емоцій запитав Даур.

— Вона там.

— Хто? Ваша мама? — не зрозумів Даур.

— Та ні, тупа ганчірко, — обурено відповіла Майра (так вона називала Даура, коли була не просто зла, а готова на все). — Книга. - Нарешті! А ще купа дітлахів, — додала Майра.

— Дайте вгадаю, дітлахи одного віку з Аіром? — запитав Даур.

— Ну так. Гадаю, це нові хранителі, — сказала Майра.

— Можливо.

— Тоді я відправлю Аіра стежити за ними, а потім уб'ю їх, — промовила Майра з дивною посмішкою.

— Робіть, як знаєте, а я піду покличу слуг, щоб прибрали тут, — сказав Даур і швидко вийшов, зачинивши за собою двері.

— А ну, СТІЙ! — крикнула Майра, кидаючи яблуко в зачинені двері. — Арг! Йому ніби 19, а поводиться, як п’ятирічна дитина! І що це за фрукти такі? ФУ, вони гнилі.

Даур обережно виглянув із-за дверей і відповів:

— Гнилі, як ваша душа.

— АХ ТИ Ж! — Майра вибухнула.

Даур уже встиг сховатися, коли в залі все підлетіло, а навколо з'явився фіолетовий згусток сили. Раптом Майра створила торнадо з речей і відправила його у двері.

— Як добре, що Даур порадив зачаклувати залу від таких випадків, — зазначила Майра. — Хоча стоп, Даур сказав, що в мене гнила душа… ну, звісно, він правий, але все одно образливо.