Частина 4.

Тим часом, коли Джастін ще розмовляв з мамою, дівчата вже поверталися додому. Чому так швидко? Тому що пішки Джастіну додому від лісу годину йти, а до піцерії Кейсі й Ліані довелося йти лише п'ять хвилин. Вони насолоджувалися піцою годинку, а потім вирушили додому.

Ліана, як тільки прийшла, одразу ж сходила в душ і швидко заснула. У Кейсі ж усе було не так просто — тітонька Джен захотіла з нею поговорити, але про що, Кейсі не знала.

— Я вдомааа! — крикнула Кейсі, а потім додала: — Тітонько Джен, ти ж хотіла поговорити зі мною про щось?

Але у відповідь було тихо.

Кейсі вирішила піти подивитися на задньому подвір'ї.

Коли дівчина вийшла, вона побачила, як тітонька сидить на одному зі стільців і п'є чай.

— Кейсі, мені тебе довго ще чекати?

— А... ні, — відповіла Кейсі і швидко підійшла, сіла за стіл.

— Ам... Ти ж хотіла поговорити? — спитала Кейсі.

Але тітонька не поспішала відповідати — спочатку допила чай.

— Так, хотіла, — відповіла Джен і продовжила: — Скажи мені тільки чесно...

— Що сказати? — знову запитала Кейсі.

— Вона вже вибрала?

— "Що? "— подумала Кейсі. — "Може, вона не так висловилася?"

— Ам... Я не зрозуміла питання? — перепитала вона вголос.

— Ти все правильно зрозуміла, Кейсі. Не роби з себе дурненьку

— Але як...? 

— Я тобі все розповім, але спочатку скажи, кого вона вибрала, — заспокоювала тітонька.

— ... Ліана.

— Ліана!?... — була вражена тітонька. — А вона сяяла, коли хтось доторкався до книги?

— Сяяла...? Ну, коли доторкалася я

— Хм... Що ж, дякую. Тепер іди спати, — завершила Джен.

— Що?? Ні, будь ласка, дай відповіді на мої питання! — попросила Кейсі.

— Які?

— Звідки ти знаєш про книгу?

— Нуууу... Нам із друзями теж пощастило стати хранителями, — розповідала тітонька. — Але сталося так, що ми не довго були ними...

— Що сталося?

— Ми зарано дізналися про її головний секрет, — тихо відповіла тітонька.

— Секрет?

— Так, секрет — це як знищити книгу, — пояснила Джен. — Книга наклала на мене і моїх друзів закляття, щоб ми забули про неї взагалі... Але на мене це чомусь не подіяло.

— А як книга опинилася в бібліотеці?

— У бібліотеці? Останній раз ми бачили її в центральному парку, — відповіла тітонька і продовжила: — Все, Кейсі, дякую, час спати.

— Але ж...

— Час спати!

Кейсі послухалась і пішла до себе в кімнату.

Тим часом тітонька Джен набирала номер Ліани.

Ліана вже майже заснула, але телефон був не на беззвучному режимі, тому вона відповіла.

— Так? Ліана Вулф слухає.

— Алло, Ліано, це Джен.

— Ам... Тітонька Джен?

— Так, маєш час зараз поговорити?

— Ну, тепер можу.

— Що ж, я знаю, що хранителька — не ти, — сказала тітонька Джен.

Від Ліани у відповідь було лише:

— ...

— Ліано, ти тут?

— Так.

— Добре, скажи, що тобі книга говорила, — попросила Джен.

Ліана все розповіла.

— Дякую, Ліано. Поки дещо не сталося, хочу, щоб ти знала: якщо хранителька — Кейсі, ти повинна стежити, щоб з нею нічого не сталося. І щоб вона не дізналася, що вона хранителька, бо якщо щось трапиться...

Тепер це знали і тітонька Джен, і Ліана.

— Сподіваюся, все буде гаразд. До зустрічі, — сказала тітонька.

— Добре, до побачення.

Ліана поклала слухавку.

— Не можу повірити, — думала вона і з цими думками заснула.

Тітонька Джен теж пішла в ліжко.

Кейсі ж, тим часом, поки тітонька розмовляла по телефону, лежала в ліжку з цуценям Форі і думала:

— Як Ліана може бути хранителькою, якщо вона навіть не доторкалася до книги? Хоча це не має значення...

І дівчина заснула.

Наступного дня Кейсі прокинулась не надто рано і не надто пізно. Вона одразу ж зателефонувала Ліані, запитавши, коли та йде на місце зустрічі. Після цього Кейсі швидко зібралася і вирушила. Тітонька приготувала перекус, щоб дівчина не була голодною, оскільки вона сьогодні зовсім не поснідала.

Кейсі та Ліана вже були на місці, але Джастіна все не було. Між дівчатами зав'язалася розмова:

— Ліано, ти дзвонила Джастіну?

— Ні, я думала, що ти подзвониш, — відповіла Ліана.

— … — мовчала Кейсі. — То що ж це означає? Він або спить, або йде, — припустила вона.

— Тоді чому б нам йому не подзвонити зараз? — запропонувала Ліана.

— А я не знаю... Давай дзвони, — погодилася Кейсі.

— Добре, я набираю, — сказала Ліана.

Дівчина набрала номер Джастіна, гудки пішли, але він не відповів.

— Може, зателефонуємо його мамі? — запитала Кейсі.

— Так давай, — згодилася Ліана.

Ліана зателефонувала мамі Джастіна, і на щастя, вона відповіла.

Ліана: — Доброго ранку.

Мама Джастіна: — Доброго, Ліано, це ти?

Ліана: — Ого, ви мене впізнали по голосу.

Мама Джастіна: — Ну я ж вас із дитинства знаю. Що ви хотіли?

Ліана: — Нам Джастін не відповідає, і ми хотіли спитати, де він.

Мама Джастіна: — Він ще спить. У вас якась зустріч має бути?

Ліана: — Так, не могли б ви його розбудити?

Мама Джастіна: — Ха-ха, ще чого.

Кейсі втрутилася в розмову.

Кейсі: — Ну будь ласочкааааа!

Мама Джастіна: — О, Кейсі, це ти! Ну добре, розбуджу я його.

Поки мама Джастіна йшла будити сина, Ліана вимкнула мікрофон і сказала:

— Вона мене ніколи не любила.

— Ой, перестань, вона всіх нас любить, — відповіла Кейсі.

Мама Джастіна повернулася до розмови:

— Я його розбудила. Чекайте на нього через пів години, я його підвезу. Все, дівчата, бувайте!

— До побачення, — сказали дівчата разом.

Пройшло п'ять хвилин, і дівчатам стало нудно.

— Ліано, може, поки чекаємо, дістанемо книгу? — запропонувала Кейсі.

— Ні, краще не варто. Оскільки магія існує, хтось із магічних істот чи демонів, кому потрібна ця книга, може прийти і забрати її. А ти ж хранителька, і це може бути велика біда, — пояснила Кейсі.