Частина 3

На ранок Кейсі прокинулася зовсім не виспана. Дівчина ледь-ледь сповзла з ліжка і почала валятися на підлозі.

— От навіщо треба ходити до школи, — нила вона.

Але потім, коли вона вже набралася сил, встала, швидко зробила зарядку, почистила зуби та застелила ліжко. Їй залишилося тільки поїсти і зібратися до школи, тож дівчина попрямувала на кухню.

Коли Кейсі спустилася зі сходів, вона побачила, що на кухні щось коїться: світло було увімкнено, і було чутно чиїсь кроки. Спочатку дівчина подумала, що це батьки повернулися, але потім згадала, що вони мали приїхати аж через два тижні. Від цього Кейсі стало не по собі, тому вона взяла в руку першу-ліпшу вазу і тихенькими, ледь чутними кроками попрямувала на кухню. І коли вона туди зайшла…

— РУКИ ВГОРУ! — крикнула Кейсі.

Жінка, яка стояла спиною, так і зробила.

— ВИ ХТО ТАКА? — запитала Кейсі.

Жінка розвернулася і відповіла:

— Що, не пам'ятаєш свою тітоньку Джен?

— Тітка Джен?! — радісно та здивовано вигукнула Кейсі і побігла в обійми до тітоньки.

— І я рада тебе бачити.

Тітонька Джен була найенергійнішою з усіх родичів мами Кейсі. Вона ніколи не сварила дівчину навіть за те, що та іноді "позичала" у сусідів полуницю. Вона завжди підтримувала будь-який веселе заняття. Тітонька була вдягнена в темно-синю спідницю, білу блузку та високі сині підбори. Її чорне волосся було зібране в пучок, а очі — зелені, як у Кейсі.

— Я тут готувала тобі сніданок, а ти на мене з вазою нападаєш, — пожартувала тітонька.

— Пробач, я подумала, що то злодії.

— Ой, нічого страшного.

І тітонька поклала вазу на місце.

— Тітонько Джен, а чому ти приїхала? — цікавилася Кейсі.

— Ам… — тітонька не одразу відповіла, але потім, ставлячи капкейки на тарілку, сказала: — А що, я вже не можу навістити свою племінницю?

— Ні, звісно можеш, але… — не договорила Кейсі.

— Можна я з’їм твої капкейки? — перевела тему тітонька.

— І НЕ МРІЙ!

— Ну й гаразд, сама їж їх, — засміялася тітонька.

— Ну й буду, — відповіла Кейсі і посміхнулася у знак «дякую за їжу».

Коли Кейсі поїла, тітонька Джен сіла навпроти і почала:

— Ну як справи у школі? Чим займаєшся поза школою? Любиш читати книги? — а останні три слова вона вимовила так, ніби щось знає.

І Кейсі почала:

— У школі все гаразд, вчуся непогано. Поза школою гуляю з друзями, ще я малюю.

— А книжки ти читаєш? — хитро посміхаючись, спитала тітонька, яку Кейсі не одразу помітила, і відповіла, не роздумуючи:

— Ну так, читаю.

— Ну от і добре, — відказала тітка Джен.

— А нащо тобі ця інформація?

— Та просто… цікаво.

— Ну добре, — згодилася дівчина.

Кейсі швиденько поїла, поставила тарілку в раковину, подумавши: «Потім помию», і почала:

— Що ж, дякую за сніданок, я до школи.

— Давай я тебе підвезу.

— У тебе машина є?! — здивовано запитала дівчина.

— Ну звісно, є.

— Ну тоді давай, — погодилася Кейсі.

Тітонька вже попрямувала до машини, а Кейсі хутко взяла свій рюкзак і, поки тітонька не бачить, побігла взяла магічну книгу «про всяк випадок» і попрямувала до автівки.

Автомобіль тітоньки Джен був надзвичайно гарним, але Кейсі збентежило те, що він був РОЖЕВИМ. Це був світло-рожевий джип.

— Тітонька Джен, я була здивована, коли почула, що у тебе є машина і взагалі права, але те, що ця машина ще й рожева, це просто вибух мозку!

— Ой-ой, племіннице, ти ще стільки всього про мене не знаєш. Сідай давай.

І Кейсі слухняно сіла в автівку, і вони поїхали.

Коли вони вже приїхали, друзі вже чекали. І коли Кейсі вийшла з машини, вони дуже здивувалися.

— Кейс, я не знав, що в тебе така тачка є, — здивовано сказав Джастін.

— Та це не моя.

— А чия? — спитала Ліана.

— Моя, — крикнула тітонька Джен із-за машини, так що її не було видно.

Друзі не одразу за голосом зрозуміли, хто це, і тітонька Джен показалася.

— Ви що, зовсім мене не пам'ятаєте? Ну капець!

— СТОП, — сказала Ліана.

— Це ж… ТІТОНЬКА ДЖЕН! — крикнули обоє.

І тітонька кожного з них обняла по черзі.

Тітонька Джен була тіткою не тільки для Кейсі, а й для її друзів, адже вони разом майже з дитинства, і коли батьки Кейсі, Джастіна та Ліани від'їжджали на вихідні разом, тітонька Джен доглядала за всіма трьома.

— Гадаю, вам усім уже час на уроки.

— Це ж кінець року, ми на наступному тижні будемо здавати книжки, — відказав Джастін.

— Але сьогодні ви ще маєте ходити на уроки й вчитися, тому біжіть уже.

— Але ж, тітонько Джен, — втрутилася Ліана.

— Ніяких «але», хутко на уроки!

І друзі тепер не сперечаючись попрямували до школи.

— КЕЙС, а ти нічого не забула? — голосно спитала тітонька.

І Кейсі згадала.

— Точно, магічна книга.

— Ам, так, забула.

І вона хутко побігла назад до автівки.

— Це література, так? — зазначила Кейсі.

— Ну добре, — сказала тітонька, зробивши незрозумілий вираз обличчя.

І Кейсі знову побігла до своїх друзів, а тітонька сіла в машину й поїхала додому.

— Як давно ми не бачили тітоньку, — зауважив Джастін.