Частина 2

-  ЛІАНО, нііііііііі!!! — Кейсі кричала.

Дівчина відступала назад і ненароком зачепила книгу за склом. Вона впала, розбивши прозорий захист. Книжка лежала на підлозі, але підлітки навіть не звернули на неї уваги.

— Ну все, нам капець, — заявила Кейсі.

— Нам не просто капець, нас вб'ють на рівному місці, — додав Джастін.

— А потім навіть не згадають про нас, — підсумувала дівчина.

— Ну не все ж так погано? — після довгої паузи мовчання обережно спитала Ліана.

— Ні, не все, тільки те, що ти тільки-но знесла те, до чого нам навіть ДОТОРКАТИСЯ не можна!!!! — продовжила Кейсі.

— Ну що ж, якщо книга зараз на підлозі, то може подивимося, що в ній? — запропонував Джастін. — Тим більше відьм... бібліотекарка кудись пішла.

— Так, давайте, все одно втрачати вже нічого, — погодилася Кейс.

Потім дівчина обережно взяла книгу, подивилася на обкладинку, і та ледь помітно засвітилася. Кейсі це помітила, але уваги особливо не звернула, гадаючи, що то їй просто здалося. Пройшло 20 секунд, і обкладинка засяяла ще сильніше.

— Що це таке? — тремтячим голосом спитала Ліана.

— Я... я не знаю.

— А Я КАЗАВ, це магія! — вигукнув Джастін.

— Не може бути, — одночасно сказали дівчата.

Вже через хвилину обкладинка книги засяяла таким яскравим світлом, що очі як від сонця почали пекти, і Кейсі поклала книгу на стіл, подумавши, що це допоможе. Це справді допомогло, але сторінки книги почали швидко перегортатися і зупинилися на середині.

Кейсі, що ти зробила? — майже нечутно запитала Ліана.

— Це не я, — невпевнено відповіла Кейсі.

Поки дівчата розмовляли, Джастін уже читав, що було написано в книзі.

— Народ!? — покликав Джастін.

— А? — відгукнулися дівчата.

— Подивіться!

Він показав їм текст у книзі: «Новий хранитель священної книги магії, клянись, що будеш оберігати книгу до кінця, приймеш її дар, не зрадиш.»

— ЩО? Який ще хранитель? Дар?!? Що це таке?! — дивувалася Ліана.

Потім у книзі з'явився текст: «Книга сама обирає собі хранителя.»

— Що ж, гадаю, зараз ми не зможемо це зрозуміти зараз, — додав Джастін.

— Ти хочеш, щоб ми вкрали її? — спитала Ліана.

— Ні, позичимо, це ж бібліотека, — відповів хлопець.

— А якщо нас упіймають? — спитала Кейсі.

— То... загіпнотизуємо їх, у нас тепер є магічна книга, завдяки Ліані, — зиркнув Джастін.

— Ну гаразд…. Ліано, клади книгу до себе в рюкзак, — погодилася всеж Кейсі.

— Що? Чому я?

— А хто? Я чи Джастін? Ти ж її перекинула, тепер ти й неси.

Неохоче Ліана дістала рюкзак, і Кейсі засунула туди книжку, яка все ще сяяла.

— Так, з книгою розібралися, — сказала Кейсі. — Тепер хутко прибираємо і йдемо звідси.

— Це все добре, — продовжив Джастін, — але що робити, якщо помітять, що книги немає?

— Ам... — задумалася Ліана.

Та Кейсі вже взяла іншу книжку, дуже схожу на магічну, і поклала її на місце.

— А скло? Що робити, якщо спитають про скло? - спитала в неї подруга.

— Сама тепер думай, — відповів Джастін.

— Але ж...

— Скажемо, що прийшли, а скло вже було розбите, і ми його прибрали, — запропонувала Кейсі.

Ліана кивнула.

Коли вони все прибрали, друзі попрямували до виходу. Бібліотекарки не було, тому підлітки швидко подалися подалі від бібліотеки.

«Фух, пронесло, нам пощастило, що відьми не було на місці,» — думала Кейсі.

Коли вони вже вийшли з бібліотеки, то не розмовляли, адже були шоковані тим, що сталося. Коли вони покинули територію школи, Джастін спитав:

— Може, нам треба поговорити про це?

— Треба, — погодилася Ліана і подивилася на Кейсі.

— Давайте не тут і не зараз. Сьогодні ввечері, за моїм будинком, — відповіла та.

Друзі кивнули, погодившись.

Кейсі не розуміла, що сталося і як це взагалі можливо. Вона гадала, що магії не існує. Може, це був жарт? — роздумувала вона.

— Що ж, тоді до вечора, — попрощалася Ліана і пішла додому.

— Бувайте, — додав Джастін і пішов у інший бік.

— Бувайте, — сказала Кейсі.

Коли вона повернулася додому, її зустріла маленька грайлива собачка на ім'я Форі. Кейсі швидко її погодувала, погралася і пішла до своєї кімнати. Батьки дівчини поїхали на їхню ферму за містом, тому вона була вдома одна. Її кімната була в світлих рожевих і білих тонах. Біля вікна стояло велике ліжко, на яке Кейсі одразу плюхнулася. Поряд з ліжком стояв гарний дерев'яний стіл, а навпроти нього — два пуфи й маленький столик з вазою, в якій стояли ромашки. Навколо було багато фотографій з друзями, сім'єю і малюнки самої Кейсі.

Вона заснула. Коли прокинулася, відразу подивилася на годинник над пуфами.

«Фух, у мене ще є пів години до зустрічі з друзями,» — подумала вона, згадуючи про книгу магії. Дівчина швидко зібралася і через 15 хвилин була готова.

Кейсі була не такою, як завжди: злякана, шокована, неспокійна. Коли прийшли її друзі, вони разом пішли за будинок, до своєї схованки, де ще з початкової школи був їхній намет. Хоч вони й подорослішали, але не вважали це дитячими іграми.

Коли вони зайшли всередину, Ліана дістала книгу, яка вже не світилася. Але як тільки Кейсі доторкнулася до неї, вона миттєво знову засяяла, немов Кейсі була джерелом цього сяйва.

— Чому вона знову сяє? — занепокоєно спитала Ліана.

БО ЦЕ ВСЕ МАГІЯ! — вигукнув Джастін.

— Та знаємо, що це магія, але... — Ліана подивилася на Кейсі, яка теж нічого не розуміла, а потім додала: — Якщо подумати, там було написано, що книга сама вибирає хранителя... Може...

— Ні, не може, — перебила її подруга, не давши подрузі договорити.

— Чому? — спитав Джастін.

— Бо не може.

— Пф, — видав юнак.

— Ну, раз таке діло, давайте почитаємо, що в цій книзі ще є, — запропонувала Ліана.

— Добре, — погодилися друзі.