Хранителька

Розділ 1. Місто, наш час Частина 1

— Відьма-бібліотекарка, книги, заборонена зала... Кажу ж вам, у цій бібліотеці є якась МІФІЧНА сила!?! — сказав Джастін до своїх друзів.

— Та нема ніякої потойбічної сили, — відказала другові Ліана.

— По-перше, МІФІЧНОЇ, а по-друге, вона там є

Уважно слухала Кейсі, спостерігаючи за друзями.

Це троє підлітків — Кейсі, Ліана та Джастін, учні 11 класу. Вони товаришують ще з початкової школи. Ліана — наймолодша з друзів та найкраща подруга Кейсі. На вигляд вона була висока, з каштановим довгим і хвилястим волоссям, карими очима та трохи засмаглою шкірою. Вдягнена дівчина була в білу сорочку з краваткою, шкільну спідницю та кросівки, що пасували до її образу. Ліана була з тих, хто любить наряджатися, навіть якщо просто йде до магазину.

Джастін — найкращий друг Ліани та Кейсі, займається волейболом. Він хлопець, який хоче вірити в містику, магію та інші світи — це і є його особливість. На перший погляд він виглядав як хлопець, який любить тільки себе, але насправді він добрий та щирий. Шкіра і волосся у нього були світлими, а очі — сірими. Він був вдягнений, як усі спортсмени: футболка, шорти та кросівки — адже це був кінець навчального року, і вже можна було ходити в шортах.

Кейсі — має найкращих друзів Джастіна та Ліану. Вона не мала ніяких особливих якостей, як сама каже, «вона проста». Вона полюбляє читати, малювати, веселитися з друзями та спати. Вона також грала на арфі. Шкіра в неї була світла, але не світліша, ніж у Джастіна, волосся довге, світло-коричневе з трохи золотистими прядками, очі зелені. Вона була вдягнена не по погоді: у чорні джинси, білу коротеньку сорочку та кросівки, як у Ліани. Кейсі безумовно все одно, що про неї думають інші, вона — пофігістка, але все ж вона емпат і дуже часто вона діє імпульсивно . Також у кожного з друзів на шиї був кулон, у якому вони зберігали їхні спільні фотографії.

Підлітки сперечаючись йшли по коридору школи до бібліотеки. Скоріше б при звичайних обставинах вони навряд чи пішли б туди, хіба що тільки Кейсі. Але коли всі троє отримали покарання, яке полягало у допомозі в бібліотеці, то тепер вони пішли. А покарання вони отримали за те, що влаштували перестрілку крейдою у класі...

Коли Кейсі вже набридло слухати, як Ліана та Джастін сперечаються, вона гукнула:

— Та годі вам уже! Міфічна чи не міфічна сила — БАЙДУЖЕ.

Й друзі замовкли.

— Все ж, я гадаю, що там є щось не те, — пробурмотів Джастін.

— А я гадаю, що то просто стара БІБЛІОТЕКА, — продовжила Ліана.

Кейсі закотила очі.

Вони й самі не помітили, як прийшли на місце призначення.

Двері у приміщення були старі та деревʼяні, не такі, як у решти школи — особливі, подекуди навіть моторошні.

— Добре, визнаю, мені моторошно, — раптом сказала Кейсі.

— Я ж казав, — підтвердив Джастін. — Я казав, що тут МОТОРОШНО, казав!

— Ой, та годі тобі, нічого ти не казав, — розумувала Ліана.

— Ой-ой-ой, бісиш.

— А ви мене обидва бісите. Не можете нормально розмовляти? — відказала Кейсі.

Усі троє засміялися, немов це був якийсь дурний жарт, і так воно й було. Вони були занадто добрі друзі, щоб ображатися на таке — хіба що хтось з’їв чиєсь морозиво.

— ЩО Ж, ЗАХОДИМО, — відказали всі троє хором.

Коли підлітки зайшли до бібліотеки, їх обдав холодний вітерець, ніби хтось чи щось за ними стежило. Вони пройшли трохи вперед, повз стійку, де повинна була сидіти відьма (так Джастін називав бібліотекарку), і зупинилися.

Тоді Ліана гукнула:

— ААААААГГГГООООВ, тут хтось є?!?

— Ти що, не нормальна?! — майже шепотом запитав Джастін.

— Зараз нас як схоплять.. — пожартувала Кейсі.

І за їхніми спинами з'явилася вона — моторошна стара бібліотекарка. Вбрана у фіолетову сорочку, довгу, аж до підлоги, спідницю та окуляри. Темне, як ніч, волосся було зібране у пучок, а руки схрещені.

— Ось вона, — зашепотів Джастін. — Відьма.

Кейсі вдарила його, щоб той замовк.

Жіночка заговорила:

— Я гадаю, ви тут через покарання?

Ліана мовчала, ніби проковтнула язика. До зустрічі з бібліотекаркою вона була набагато сміливішою. А Джастін дивився на жінку, наче вона його загіпнотизувала.

— Що ж, виходить, що тільки я буду говорити, — подумала Кейсі. — Так, ви маєте рацію, ми тут через покарання, — невпевнено сказала вона.

— Що ж, тоді йдіть до ось тієї зали в кінці, — відповіла бібліотекарка.

— ЩО, ПРЯМ ДО ЗАБОРОНЕНОЇ ЗАЛИ?! — раптом вигукнув Джастін.

Жінці точно не сподобалося, як хлопець це спитав, тому вона не відповіла на його питання. Хлопцеві стало ще більш ніяково.

— Приберіть там, і все, — продовжила бібліотекарка. — Тільки НЕ ЧІПАЙТЕ КНИЖКИ ЗА СКЛОМ.

— Добре, не будемо, — нарешті щось сказала Ліана.

Після такої бесіди друзі хутко попрямували до забороненої зали.

Вони зайшли до зали й побачили велике просторе приміщення, у якому стояли столи та стільці, а посеред нього — одна з тих самих книг за склом. Джастін уже підходив ближче до книги, але Ліана вчасно його відтягнула назад.

— Ей, я просто хочу подивитися! — відказав хлопець.

— А я не хочу! — заперечила Ліана. — Відьма... ой... тобто бібліотекарка ясно сказала, що не можна її торкатися.

— А я б хотіла глянути, — втрутилася Кейсі.

— І ти туди ж? — продовжила подруга.

— Та все, добре, не буду торкатися, — буркнув Джастін. — Задоволена?

— Так, — відповіла Ліана з полегшенням.

— Що ж, якщо ви вже закінчили свою дуже важливу бесіду, давайте почнемо прибирати і підемо звідси, — запропонувала Кейсі.

— ТААААК! — відповіли двоє.

Друзі почали прибирати.

Вже пройшла година, а вони все ніяк не могли закінчити з цим покаранням. І тоді Кейсі заговорила:

— А може, все ж подивимося книги?

— НІІІІ!!!