Розділ 21

— Ми на місці. У цьому струмку живе цілителька Фрея. Сподіваюся інші духи не вигнали її звідси.

— Альфреде, чому інші духи мають її вигнати звідси? — сказав Еммануїл похиливши голову в бік і розвівши руками.

Мерф похитав головою і вдарив себе долонею в чоло. Такого запитання, здається ідіотського, ніхто із місцевих неймовірно «крутих вартових» не очікував. 

— Що?

— Ви що, мозок вимкнули коли сюди прийшли? — дивився з-під лоба Мерф.

— У лісі той світоустрій, що й у людському світі. Закони всюди однакові. Природа не створювала їх по кілька разів, вони універсальні.

— Простіше кажучи, природний відбір існує для всіх. І це прокляте місце не виняток. 

Альфред підійшов до струмка і використав закляття, яке своїми хвилями розпустилося по всьому водяному потокові. Він намагався щось вгледіти на дні, але після невдачі повернувся до високого дерева із ніжно блакитним листям, під яким ми чекали духа.

— Коли вона з’явиться?

— Це доволі важко сказати. Вона рідко показується. Не всі місцеві духи знають, яка її подоба насправді. Найчастіше із купола я бачив духа, який живе на тому низенькому дереві із сріблястим листям. Бачите? Він і сам невеличкий за розміром і майже повністю зливається з листям своєї домівки. Так ось він, незважаючи на свій поважний вік, жодного разу не бачив духа струмка. 

— Бути такого не може?!

— Емілі, чому ти так дивуєшся? Фрея дуже сором’язлива і виходить із води тільки тоді, коли всі духи у цій частині лісу або впадають у сплячку разом із своїм духовним зв’язком, тобто домом. Дух сріблястого дерева зимою спить під купою каміння біля свого дому і чекає весни, щоб знову грітися під сонцем. Хоча весна у цій частині лісу настає після осені. 

— Тут щось не сходиться. Ви казали, що закони природи всюди діють однаково.

— Не всі, — втрутився Альфред, — деякі закони руйнує магія. Це нормальне явище.  У цій частині лісу літо настає після весни, після літа настає осінь, як ми й звикли, але зиму тут важко назвати зимою. Вона дуже коротка і настає несподівано. Люті морози і хуртовини можуть прийти з першим пожовклим листям і відійти ще до опадання листя. У західній частині лабіринту є невеличкі гори, де живуть снігові монстри. Попри свою висоту вони мають досить суворий клімат і холод звідти приходить сюди подекуди швидше, ніж настає осінь. Тому тут моментами дуже холодно і маленький струмок Фреї замерзає одразу. Тому вона рідко показується. 

— Хоч вона цілителька і досить сильна, але пробити лід у воді не може. Дуже цікаво.

Наставник почав погладжувати свою бороду, насупивши брови. Якась тінь схилилася на його обличчя і не відпускає. 

— Про що думає, брате?

— Та так, згадав не виконане завдання у бухгалтерії перед випробуванням Емілі. Альфреде, скажи будь ласка, що ти зробив із струмком?

Еммануїл опустив голову ще більше і тепер дивився на всіх з-під лоба. Його брови максимально наблизилися до перенісся. Він швидко піднявся і став у стійку для рукопашного бою.

— У чому ти мене підозрюєш? — Альфред примружив очі і повільно потягнувся до свого ножа. 

Я тут у ролі слухача виходить. Ні слова вставити, ні додати. Якась нудна моя роль у цій безглуздій суперечці. Швидше б з’явилася Фр…

—  Припиніть цю безглузду суперечку негайно! 

— Емілі, вибач, але тобі пора знати, що не варто втручатися в суперечку старших. Це неповага.

— Чому ти кричиш на мою підопічну?!

— Бо дехто не може встежити за діями дитини.

Тримаючись за рану у лівому боці, я повільно піднялася, однак без опори мені не встояти на ногах.

До мене підійшов Мерф, якому також набридли постійні сварки друга і брата. Судячи з його підйому з каменя, на якому він сидів, він рішуче налаштований дізнатися у чому річ від мене. 

— Емілі, чому ти встала? Ти знесилена і твоя рана ще не затягнулася. 

— Я знаю. Той дух добре мене зачепив, але зараз говорити варто не про це. 

— А про що?

Я вказала головою на струмок і зараз Мерф також помітив цю деталь. Вода у струмку зупинилася, не замерзла, не зникла кудись і перестала існувати, а наче зупинилася у часі.

— Емм… старий, ти через струмок почав цю бійку?

— Так. Я помітив, що відколи Альфред щось начаклував, із водою почалося щось дивне. Спочатку потік сповільнився, а потім здавалося, наче вода намагається побороти якусь перешкоду і через силу рухалася вниз.

Альфред важко зітхнув і похитав головою. Він швидко терти перенісся, а потім закрив долонею обличчя. Крізь пальці ми бачили його похмурі очі. 

— Те що я зупинив воду… факт, але чесно, ЕммануЇле, я не думав що причина твого гніву — зупинка води. 

— А нічого, що одразу тобі сказав причину. Ще на початку моєї розмови з тобою, — сказав наставник наближаючись знову до Альфреда і тикнувши в його груди пальцем.

— Я зупинив потік, щоб дух з’явилася виправити ситуацію. Поглянь сам.