Розділ 16

Змія. Одна з наймогутніших, найдавніших та найрозумніших духів усіх часів. Вона спритна та неприступна. З нею неможливо домовитися, якщо їй не подобаються умови. Вона — гігантська скеля. Ніхто не може зламати її волю та принципи. Все своє життя вона присвятила захисту сили й таємниць цього саду. І ось тепер я перед її скам’янілим образом, який от-от оживе. Грізний вигляд, сильне тіло та крижаний погляд. Кам’яна оболонка поступово покидає її тіло, розчиняючись у повітрі ще до того як торкнеться землі. У своїй оболонці вона перебувала з тих часів, коли загинув могутній та безстрашний Лев. Тільки можна уявити наскільки зараз їй приємно знову рухатися, звиватися та говорити гучним піднесеним голосом. 

— Мммм… Свобода. Таке приємне відчуття. Я знову відчуваю легенький вітерець та пахощі чарів, що витають у повітрі. Нарешті я можу витягнутися на всю довжину свого тіла. Яке приємне блаженство. 

Її шкіра майже повністю чорна, лише де-не-де проблискується на грайливому світлі білих кристалів сірий та жовтий. Вона готова до нападу навіть у такі наповнені легкістю моменти. Її тіло напружене, голова витягнута вперед, хвіст рухається плавно, наче океанські хвилі в періоди легкого бризу. Голос навпаки — дуже ніжний, тихий, настільки спокійний, що під нього можна засинати. У цьому її перевага. Вона завжди має низький, спокійний та врівноважений голос. Саме тому їй ніхто не може перечити. Вона уособлення сильної, впевненої та могутньої жінки. 

— Радий знову тебе бачити, давня подруго!

Очі Павича загорілися іскрами, які були втрачені так давно. Цей блиск бажає згадати усі ті пригоди, що давно минули. Цей погляд їх поєднує. Він один для всіх хранителів саду, коли йдеться про їх часи — часи битв та подвигів, радости і печалі. Вони єдина нитка, яка тримає дружбу між духами, що давно не збиралися разом через обов’язок. 

— Ця зустріч була передбачена ще з початку часів духами, що бачили майбутнє. Ці десять духів у ніч кривавого місяця зібралися біля дерева життя. У ті священні хвилини вони освятили своєю магією воду у золотій чаші, що була викувана і вилита людьми тільки в присутності повного Місяця. Промені свідка цього дійства зробили чашу священною для всіх духів і ніхто не може нею користуватися без нього, а криваве світло надало рідині особливих можливостей. З тієї ночі тих духів почали називати пророками, адже вони принесли духам, людям і монстрам звістку про майбутнє цього лісу.

— У пророцтві сказано, що одного дня, коли у світ прийдуть напів духи і разом з тим напів люди, з’явиться хранитель, який зможе об’єднати всіх своєю силою за допомогою дерева життя. Цими істотами є маги. Вони мають оболонку людей і водночас силу духів.

— Сила цього хранителя не в тому, щоб володіти могутніми чарами, а в тому, щоб скеровувати силу дерева. 

Я крутила головою в пошуках третього співрозмовника, але так і не змогла його знайти на землі, бо він був у небі. А точніше вона — Сова, вартова другої брами саду. Її чорне пір’я повністю злилося з нічною темрявою, зробивши її неочікуваною гостею.

— Рудоволоса, — почав Павич, — обов'язком вартових саду є допомога духу дерева життя. І ми всі зібралися тут, щоб допомогти йому доставити тебе у серце лісу.

— Нам не відомі його мотиви і чим ти можеш йому допомогти, але наша справа тобі розповісти всі деталі шляху, який на тебе чекає, — сказала Сова.

— Камінь-дороговказ звичайно покаже напрямок, але є те, що навіть він не може побачити. З цим ми тобі допоможемо, красуне.

Чотири вартових саду переді мною — Павич, Змія, Сова та Кішка, яка з’явилася останньою. Вони покинули свої ворота для того, щоб зберегти ліс від монстрів, а не лише сад. 

— Сила первісного духа слабне і він зовсім скоро повністю зникне. Це відчувають всі істоти лісу. 

Павич опустив голову і мовчки дивився собі під ноги. Сказати, що ця новина вразила всіх до глибини душі — це нічого не сказати. Цей ліс став для них домом, а зараз вони його втрачають після стількох років. І все через дурнуватих сусідів, яким ніяк не хочеться сидіти спокійно і мовчки пливти за течією, займаючись внутрішніми проблемами. 

— Якщо дух лісу хоче тебе бачити, — почала говорити Сова, насуплючи брови, — то можливо твоя крихітна сила може йому допомогти.

— Досить балачок! — гучно та грізно промовила Змія. — У нас немає часу на ці розмови з відшукуванням причини зацікавлення найстарішого з нас цією дівчиною. Треба зробити так, щоб вона опинилася там якомога швидше. Вам це зрозуміло?

Ніхто нічого не сказав проти, але й слів згоди також не було чути. Судячи з погляду Змії, можна лише припустити, що кожен з них подумки погодився, а що їм робити. Проти слова цього духа мало хто може піти. 

— Крім сьогоднішнього дня у тебе буде ще три. Йти повинна лише вдень. Уночі самій без провідника надто небезпечно. Краще шукай швидше якесь місце для ночівлі. Уночі лісом блукають дикі звірі, які нападають на матеріальних істот. Один день — одна перешкода. Це в ідеалі. Якщо дістанешся наступної перешкоди у той же день, то ховайся від вартового, щоб тебе не бачили, бо почнеш проходження дистанції тієї ж миті. Вивчи шлях яким ітимеш, крок за кроком. Найменша помилка коштуватиме тобі життя. 

— Є три перешкоди, — втрутилася Кішка. — Першою з них буде поле, нагусто вкрите рослинами-хижаками. Пройти його зможеш лише за згодою вартового. Він стоятиме на мосту, після якого починається поле. Якщо відгадаєш загадку — він допоможе пройти, а якщо ні — перетворишся на харч для рослин. Без нього перетнути поле неможливо.