Розділ 10

— Дивне у мене відчуття. Вона щойно зайшла…

— А ти Еммануїле не зайшов із своєю підопічною, хоча з попередніми учнями ти заходив одночасно. Що змінилося? 

Хранитель воріт з’явився одразу після входу Емілії у ворота. Його звати Мерф. Високий чоловік середніх літ із чорним волоссям з вкрапленням сивини стояв поруч із головним радник імператора. У своїй довгій темно-сірій мантії і посохом в руці він більше схожий на друїда. Зморшок на його обличчі було набагато менше ніж в його співбесідника, а так вони на вигляд майже однакові, хоча шкіра у Мерфа трохи смуглявіша і у нього немає бороди.

Колись, коли він був ще членом Ради, вони з Еммануїлом попередили безліч катастроф, які насувалися на світ людей. Ці двоє тепер старих чоловіки не просто друзі чи побратими, доля цих двох переплетена навіки, адже вони брати. Усе земне життя вони були разом і духи вирішили навіть після смерті їх не роз’єднувати. 

— Еммануїле! Я стежив за тобою і твоїми учнями дуже і дуже довго. Ви завжди були дружніми і стояли горою заради іншого. Що змінилося? Що з цією не так? Чи Рада тепер приймає рішення вбивати мисливців, які з часом нінащо не годяться? — майже криком говорить хранитель з нотками співчуття і жалю. Він бачить як важко його старший брат переживає випробування душі, з якою вони обидва були пов’язані у її попередніх життях.

Еммануїл сидів на траві і важко дихав. За стільки століть він проводжав до цього лабіринту далеко не одного свого учня, але таке хвилювання він відчував вперше.  

— Ні. Все не так і ти це прекрасно знаєш, Мерфе!

— Знаю. Я тут, бо Рада ще не втратила здоровий глузд остаточно. Але я не впевнений, що зможу довше підтримувати бар’єр закляттям. Мої сили майже вичерпані.

— Тобто вичерпані? Цей бар’єр створили давні могутні маги. Його неможливо похитнути, — радник кричав доволі гучно і в його голосі палала лють, але очі його видавали. Він боїться повернення цих істот.

Мерф сидів із спокійним обличчям. Йому не часто доводиться виявляти почуття чи емоції. Тут, на краю потойбічного світу, не може бути нікого без дозволу Ради. Лише вони можуть відчиняти ворота у джунглі, у яких знайти ворота лабіринту не так і просто. Еммануїл не раз бачив на власні очі як лабіринт після завершення випробування розчинявся у повітрі. 

Минали години, але Емілі так і не з’являлася.

— Ти бачиш, де вона зараз?

— Звичайно бачу. Вона досі не натрапила на жодного хижака чи духа. На твоїх учнів це не схоже. Зазвичай вони привертають багато уваги і їх знаходять майже одразу. Судячи з твого виразу обличчя, ти не знаєш ким вона була раніше, чи не так?

— Твоя сила ясновидця завжди викликає у потойбічних істот неймовірне захоплення. Але саме через цю силу ти опинився у цьому лабіринті. 

Бачити майбутнє — це одна з найрідкісніших і наймогутніших сил, які може відкрити у собі мисливець. Безліч разів маги із Ради намагалися зробити так, щоб сили можна було розподіляти рівномірно, але безрезультатно. Вони можуть надавати тільки здатність чаклувати, але не специфіку. Коли на розподіл прийшов Мерф, маги вирішили дати йому зовсім трохи сили, бо у його брат отримав доволі багато. Але, як виявилося пізніше, попри малу частку наданої сили Мерф став одним із найсильніших магів і навіть претендував на місце в  Раді в ряді міністрів. Але через страх бути вигнаними маги змовилися і використали здібності молодого мага як аргумент на користь роботи хранителем воріт “пекла”. 

— Моя робота хранителя не найгірше, що може бути. Жоден із Потойбіччя не знає, що у день ув’язнення духів зник один із працівників Потойбіччя, а саме досить старий і могутній мисливець, який завжди не погоджувався з рішеннями імператора. Він всім серцем ненавидів всіх магів і загалом Потойбіччя, бо вважав це місце давно прогнилою системою, яку вже ніхто не виправить. — Говорив молодший із опущеною головою. — Знаєш… усі в цьому світі навіть не здогадуються про моє існування, а ті хто знають називають хранителем. Але я не хранитель. 

— З чого ти взяв, що не хранитель? Твоє завдання захищати цей світ від зла, яке за цими стінами.

— Це істоти потойбіччя так вважають. Той чоловік, який зник у день ув’язнення духів, живе у лабіринті з самого початку.

— Що?

— Не корч із себе чутливу людину, брате, я бачу по твоїх очах як ти згораєш від цікавості дізнатися хто він такий.

— Стільки років пройшло, а ти досі єдиний, хто бачить мене наскрізь, навіть без спеціальних магічних здібностей. Прошу, продовжуй, — лагідним голосом і легкою усмішкою говорив вже не радник імператора, а просто старший брат, який пишається своїм єдиним родичем.

—Того мага звати Альфред. У нього, як і в мене, є сила бачити внутрішнім зором на сотні кілометрів. Але це ще не все. Я завжди пильную, щоб жоден дух не намагався вибратися, але помітив одну закономірність. Коли духи наближають до стін колір їх очей змінюється і вони самостійно заходять у найдрімучіші хащі… — дивиться на Еммануїла таким поглядом з-під лоба, щоб той сам здогадався і сказав це вголос.

— Здатність керувати всім живим.

— І не тільки. Цей маг володіє телекінезом і телепатією. Його відчуття працюють у сотні разів краще, ніж у будь-якого мага-мисливця. Під час одного сеансу медитації він почав говорити зі мною.  Маг розповів хто такий і звичайно ми знайшли спільну мову. Як не як ми разом пов’язані із цією магічною тюрмою. А і він — це та невідома сила, яка допомагає мені повернути силу бар’єра до початкового стану.