Хранителька
Розділ 7
Я лежала вся в крові. Це моя кров. Світ почав темніти все більше з кожною хвилиною. Мені недобре… Відчуваю слабкість. Сили майже повністю покинули тіло. Мозок вже не намагався реагувати хоча б на щось. Переді мною у повітрі висять привиди темного провалля і наглядають за муками нової жертви-мисливиці.
Я спробувала підвестися, але ставало тільки гірше. Руки побиті. Ноги не слухаються. Я схожа на роздертий шмат м’яса. Багато ран від заклять і заговореної зброї. А в середині тільки гнів та ненависть до тих духів і самої себе, бо не послухала наставника. Я навіть не знаю, де він тепер і що з ним сталося.
— Що ж робити? Як звідси вибратися?
Духи підлетіли ще ближче. Вони готові покінчити зі мною.
— Так довго ганялися за мною і тільки тепер вирішили вбити? — гнівно кричала на них із вовчим поглядом.
— Ти нічим не краща за попередні твої версії, Еміліє Вірджинська!
— Що… Що ти сказав?
— Ти знову програла! — прошепотів він.
— Я не розумію. Де мій наставник? Відповідай!?
— Еммануїл довго не показувався у цьому лісі. Ми думали він вже давно помер. Але ж ні. Тепер не втече точно. А тебе спіткає така ж доля як інших.
Дух підняв свій меч, щоб обірвати моє жалюгідне життя. Цього разу я помру безповоротно. Лиш одна мить. Останнє, що я чула, це дзвін меча.
Темрява.
Відредаговано: 31.10.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
