Розділ 4

Двері повністю відчинені. Ніщо не заважало поринути в очі тих створінь, які там ховались не одне тисячоліття. Спочатку здалося, що переді мною велика простора зала із багатьма балконами. На кожному з них стояли люди в масках і дивилися на гостей. Вигляд кожного заворожував і вселяв у серце страх перед їх вироком. Ці особи визначають чи справді новачок годиться на роботу. Якщо ні, то одразу помираєш на місці. Ще один нюанс у правилах Потойбіччя.

Видовище неймовірне, але це всього лише марево. За декілька секунд з прекрасного зібрання утворилося справжнє пекло. Кожен голова відділів перетворився на якесь чудовисько, а імператор — на триголового змія. 

Мої очі мабуть розширилися до розміру Сатурна. Усі потвори дивилися на мене. Я швидко заховала очі в підлогу і намагалася не дивитися на свого наставника. Чому? Бо він стояв від мене праворуч. Зараз там стояло якесь зелене створіння із хвостом крокодила. 

— Заходь-теее! — Цей рев видавив із себе імператор Потойбіччя. Схоже він у поганому настрої. У нього була вільна хвилинка, щоб відпочити, але і ту забрали заради засідання.

Мої ноги так сильно тремтіли, що на мить здалося наче вони ось-ось заніміють і я впаду без шансу врятувати власну шкуру. Кожен крок давався важко. Тисячі голок пронизували стопи. Цей невимовний страх здавлював у грудях і клубком підійшов до горла, не даючи вдихнути більше повітря. Я наче опинилася у якійсь задушливій в’язниці, з якою немає виходу. Тобі нічого не залишається, окрім як померти на очах тварюк, котрі в будь-яку секунду нападуть на тебе, щоб роздерти плоть  і посмакувати кров’ю безпомічної жертви, кинувши закривавлені кістки своїм переродженим посіпакам. 

На середині довгого шляху до платформи імператора мене охопив біль і він посилювався. В очах раптом почало темніти, а світ крутитися. Я майже не бачила дороги і ніг. Щоб не сталося, в голові крутилася тільки одна думка: «Ти маєш йти і витримати все, щоб вижити і знайти вихід із цього ПЕКЛА. Вихід точно є, але для цього потрібно вижити. Це можна зробити тільки простоявши перед Вищими до кінця їх споглядань і очікувати, що у них з’явиться хоч крихта зацікавленості до мого земного життя».

Неприємно відчувати себе загнаною в кут чарівної клітки, яка для людей є досить заманливою. Якби ця ситуація була частиною якогось фільму, було б весело помріяти про щось подібне. Проте це не так приголомшливо як по той бік екрана.

Я майже дійшла до краю. До точки, де ми маємо зупинитися і вклонитися імператорові. Думала, що зараз зомлію і ніколи не прокинуся, але раптом весь біль вщух. Без жодних наслідків і натяків на те, що мені щойно було невимовно боляче йти на страту. Тепер, всередині викладеного кола з каменів на підлозі, навіть страх не давав про себе знати. У мене дивне відчуття чогось невідомого, але це тягне до цікавости, хочеться крикнути на всіх і втекти. І знаєте що, я майже це зробила. 

Усе це дуже підозріло. Чому спочатку не хотілося нічого їм говорити і страх переповнював, а зараз з’явилася якась неприборкана хоробрість? Тут щось не так. Наставник говорив про випробування попереднім життям, може, це також частина цього обряду. Краще не висовуватись і спостерігати.

— Вітаю, Ваше Величносте! Радий знову Вас бачити у доброму гуморі та самопочутті. Ви стали ще прекрасніші з часу нашої останньої зустрічі. — Наставник розійшовся з компліментами, проте схоже змію це подобається. Якщо буду уважна, то зможу знайти підхід до нього про всяк випадок. Може допоможе втекти або навіть поверне на землю.

— Ти завжди знав як мене втішити мій найкращий і найвідданіший раднику.

На обличчях імператора з’явилися широкі усмішки, а в очах загорілися вогники щастя, які мабуть нікому до цього не вдалося побачити. 

Що ж це виходить? Мій наставник у цьому вимірі дуже впливова особа? Чи вдасться мені використати це на свою користь?.

— Чому ти прийшов і хто ця дівчина?

— Пане ця дівчина — моя учениця. Я прийшов з проханням до Великої Ради Магів, щоб перевірити її попереднє життя. Сподіваюся на вашу милість до мого прохання. Я розумію, що це відбувається раз на 100 років, але прошу Вас переглянути мою пропозицію.

— Ти хочеш, щоб я використав свою силу заради цієї нікчемної душі? Це нечувано…

Імператора перебило гучне бубоніння магів між собою. Вони то говорили між собою, то дивилися на нас з наставником.

— Що таке? Є щось таке термінове, що потрібно зараз обговорити?

Імператор став дуже злим. Схоже йому не подобається безлад і неповага, а улесливість та ввічливість тішили його его. 

— Ваше Величносте. Хоч перед нами зараз ваш радник, який ось-ось покине свою посаду, потрібно дізнатися причину цього вчинку. Він не бере собі в учні будь-кого. Усі його вихованці найкращі працівники вашої справи.

— Ви праві Голово Міністрів. Що ж, так тому і бути. Я перевірю земне життя цієї нікчемної слабкої душі.

Це дуже образливо і я не хочу цього терпіти. Яке він має право на подібні образи?

— Почнімо!

Уся зала набула такого ж вигляду як і спочатку. Із магів посипався золотистий пил і вони набули подоби більше схожої на людську. Вода почала прибувати до кімнати. Всю підлогу затопило, окрім того малюнка, у якому я стояла. Наставник підійшов до одного з балконів і приєднався до інших. Якби не відображення у воді, я б точно не знала, що відбувається навколо мене. Не наважувалася підняти голови і подивитися просто в очі тим небезпечним створінням.