Частина 4. одкровення

На орбіті Харани відкрилося гіпер-просторове вікно із якого вилетів Суданос і зайняв позицію на орбіті планетки. Джоні “спустився„ на поверхню де його зустріла верховна хранителька води Емілі Р. Прайс

- Привіт сестро.

Джон обійняв її

- Ти якраз вчасно прибув, ми відкриваємо меморіал “нашим”, “істинним”, “хранительським богам”.

- Ти про, що?

Джон відійшов від сестри й поглянув на неї із подивом

- Поки ти казна де був, ми літали на землю і знайшли статую Терез, яку і перевезли на Харану.

- Терези?

- Так, це важко налазе на голову, проте це божок тодішньої пори, ще коли Перші населяли космос.

- Тобто Стюар поклоняється богам Перших?

- Як я раніше і казала, це важко усвідомити, проте у нас вільне релігійне сповідання, я йому не розповідаю за земних а він мене не силує до своїх.

- Емі! Якого чорта ти робиш? Мене не було пару місяців а ти уже богів йому дозволила.

Позаду них почулися чиїсь кроки, обоє синхронно обернули голови у бік звуку і побачили верховного

- Як подорож Джоне? Ти знайшов, що шукав?

Запитав Стю

- Взагалі-то ні, правильніше сказати, що запитань лише побільшало.

- Гаразд, тоді ходімо, щось покажу, меморіал скоро відкриють.

- Богам Перших?

- Джоне!

- Нічого любове моя, Джоне у нас не заборонені інші боги, у кого хочеш у того і вір, я ж не теран?

- Та який із тебе теран?

Посміхаючись запитала Емі і поцілувала його 

Вони прийшли до саду, по центру якого стояв великий, бронзовий чоловік, він не мав обличчя, натомість там був оголений череп, під мантією яка покривало його тіло також були кістки, це був скелет який тримав у своїй правій руці терези на яких палав живий зелений вогонь і це не була метафора, бо вогонь був справжній, рука із терезами була випростана наскільки дозволяв лікоть та плече, а ліва рука простягнута додолу із запрошувальним жестом, ніби статуя подавала руку аби той хто її взяв міг піднятися на ноги або піти із нею у незвідане, голова була зігнута також до землі, ніби вона дивилася на тих хто тут був, на тих, хто стояв перед нею, сама статуя була у висоту приблизно метрів десять, якщо не дванадцять. Навколо неї були ще постаменти, для інших, іще чотирьох «осіб», проте поки нікого не було, Терези стояли самі.

- Це проєкція вогню на самі ваги, чи ви провели через усю статую отвір для подачі палива?

- Джоне! Як тобі лише прийшла така божевільна думка у голову?

- Заспокойся любове моя (він обійняв Емі й додав) ні Джоне, як тільки но ми її сюди привезли і встановили, то вогонь тут і запалав, це і є її божественність, доказ того, що моя віра жива. Ходімо Емі, дамо твоєму брату мить на самоті, можливо зараз Терези і зроблять йому одкровення своїх планів, щодо нього.

Емі та Стюард пішли із саду про щось розмовляючи, дівчина заливалася від сміху а верховний продовжував їй розповідати якусь небилицю. На мить Джону здалося, що статуя дивиться на нього, проте переконання, що це шароварщина дало йому спокій і відчуття, що заним стежать зникло.

Джон повернувся на корабель і попрямував до “планети„ вищих. Планетою їх дім не можна було називати, це був радше астероїд на якому вони штучно підтримували атмосферу. Хранитель пішов до будинку верховного вищого, на подив його ніхто не охороняв, він був на окраїні астероїда, сам, самісінький і без охорони. Пере вхідними дверима стояв заведений бензиновий генератор, який подавав електроенергію до будинку. Джон прочинив двері і пройшов у середину, там була: приємна, тиха атмосфера.

- І чим я зобов’язаній такому відвідувачу? Сам хранитель вогню ступив на нашу... наш астероїд.

На сходах уже чекав його Сем, верховний Вищих

- Тим Семе, що саме ти був від початку світів, ти був тоді коли почався відлік часу, ти був коли народився наш всесвіт...

- Хо-хо-хо, не заливай про початок часів, а усе інше конкретизуй друже, що саме тебе цікавить?

- Не що а хто! Мене цікавить історія Стюарда.

- Ого... Прямо знав до кого прийти.

- То ти розповіси?

- Все залежить, чи коректно ти ставитимеш запитання.

- Хто такий наш верховний і чому його сили невідомі нікому? Чому їх двоє і жоден із них не клон і не близнюк? Як таке можливо?

- Гадаю, нам слід пройти до мого кабінету, де я зможу пригостити тебе чаєм і дати деякі відповіді.

- Тоді ходімо!

Вони зайшли до маленької кімнати, приблизно п’ять на три метри та два до стелі. Під стіною стояло крісло на яке сів Сем а перед ним був стіл та ще два крісла, обличчям обернені до верховного, Джон сів у одне із них і запитав

- То почнімо?

- Авжеж.

Сем налив чаю до чашок і посунув блюдце із чашкою до хранителя 

- Чому чай?

- Мені його знайома порадила, із системи Карта

- Ви цілу сонячну систему пустили на вирощування чаю?

- Цей чай потребує специфічних умов для дозрівання і якраз такими умовами володіла сонячна система, тож так, усю систему (він відпив чаю й запитав) то чому ти вважаєш, що саме я володію відповідями на твої запитання?

- Тому, що твоя сила жити вічно, ти найстарший із усіх, то до кого мені звертатися?

- Твоя правда (довгий ковток)

- То хто такий Стюард і звідки у нього любов до богів Перших?

- Тому, що він і є перший, він стояв за Талосом чи Джаносом, він їх Карабас.

- Проте, чому для подолання Талоса йому знадобилися ми?

- Інші, інші Перші заборонили присутність серед малорозвинутих рас, вони шукають спокою у цьому всесвіті і їм немає діла до нас а такі як Стюард далі маніпулюють цими істотами, проте залишається у тіні аби заним не прийшли.

- Бляшечки....

- І не говори.

- Гаразд, якщо ти це все знаєш, чому нічого не робиш?

- Гадаєш, що моя сила це всього лише безсмертя? Помиляєшся хлопче! Я приречений вічно спостерігати за вами і не втрачати при цьому глузд, знав я одну панянку, Джесіка було її звати, так її сила взагалі полягала, що вона помре від старості, тобто ні: хвороби, ні кулі, ні чотирнадцятий поверх, нічого її не могло вбити окрім старості, Жнець прийшов по неї у віці ста двадцяти років і тоді вона померла, а я живу далі і кожного наступного дня я все більше розчаровуюся у живих.