Частина 3. Іншими очима

Джоні біг по офісному приміщені ухиляючись від пострілів які були адресовані його персоні навздогін, він забіг за товсту стіну й став переводити подих

- Я гадала хранителі будуть жвавіші.

- Можеш не підколювати мене бодай зараз?

- Ні

Відповіла напарниця й вистрілила тричі у бік звідки прибіг Джон й знову заховалася

- Я гадав хранителька обману зможе нас провести у їх лігво без підозри.

- Тепер ти мене підколюєш?

- Угу.

Напарниця побігла далі а Джон став прикривати її біг пострілами із АР-15, він відстріляв рожок й крикну 

- Я порожній.

Напарниця знайшла швидко де заховатися й тепер вона стріляла поки біг Джон, він наздогнав і впав поруч із дівчиною, досилаючи патрон у патронник.

- Невже обов’язково було брати земну зброю на цю місію?

- А ти хотів хранительску?

- Можна було б.

На нижньому поверсі пролунав вибух, поштовх сколихнув і переслідувачів і тих хто тікав.

- Якого ху...

Не встиг він договорити як стіну напроти них щось пробило із двору, це був чоловік у тактичному костюмі чорного кольору, ймовірно із металевими вставками також, у руках він тримав круглого щита, від подиву Джоні роззявив рота 

- Якого х%я рота відкрив?

Запитав він брутальним голосом

- А ви якого лиха тут?

Запитала хранителька обману 

- Взагалі-то, так як ми на землі, то це юрисдикція захисників бля.

Сказав він і сплюнув на підлогу

Після цього прибулий пішов бити обличчя бойовикам які наздоганяли хранителів.

- Джоне, поглянь (вона показала йому екран телефона на якому з’явився сигнал) перешкод для сил нема.

- Валимо звідси поки вони чорну стриптизерку не прислали.

Він вхопив на руки напарницю й вистрибнув у дірку в стіні, підчас вільного падіння його стопи загорілися двома струменями вогня і вони полетіли, на дворі була вже ніч. Джоні прилетів до парку й зупинився на ноги а потім поставив вже напарницю.

- І що ти будеш робити із цими текстами?

Запитала дівчина 

- Я розшифрую їх і знайду брата.

Відповів він і поглянув на черевики, які знову набували вигляду взуття

- Ти правда віриш, що Тім там? Хлопче уже минуло три роки із його небуття.

- Що ти пропонуєш? Покинути усі надії?

- Досить ймовірно, що він отримав космічні технології і покинув вас, сам пригадай, що ти розповідав мені про брата, він постійно був відлюдником, ось і підвернувся шанс.

- Не знаю Анно, ймовірно ти маєш рацію, проте я хочу вірити у його порядність і навіть якщо він помер, тепер я знайду той Дедал, так як його шукав мій брат.

- Дуже шляхетно, проте будь готовий до жорстокої реальності де він із Евою десь на пляжній планеті милуються одне одним.

Дівчина пішла у невідомому напрямку та Джоні її окликнув

- А ти, що робитимеш із краденим?

- Не краденим а повернутим, колись давно моя родина цим кулоном володіла, це сімейна реліквія яка передавалася від доньки до доньки, починаючи принцесою Нілою.

- Ова, навіть не знав, що ти маєш таку родову круту, тепер воно дома. Будь обережною...

- Сказав це син Талоса...

- Він викрав нас, ми не його діти, ми Джаноса.

- Тим паче, Джанос поправу мав трон, тож ти також із благородних.

- До-речі не хочеш скласти мені компанію?

- Вибач проте ні, ти непоганий хлопець Джоне, проте дивитися як ти зариваєшся у спробах віднайти брата... я не зможу, вибач.

Вона ступила ще крок і зникла у порожнечі, немовби її і не було.

Джон важко випустив усе повітря із легень і став розглядати таблички які поцупив у пана Траоре. На одній були намальовані вісім символів які були невідомими хлопцеві а на іншій було написано «Dedals viņu aizveda» проте через незнання латини хлопець не міг перекласти надпис, тому він поплентався до зупинки перед парком де стояв його автомобіль, зелено-чорний Dodge Challenger SRT Hellcat, він відкрив дверцю й сів у авто, вставив ключ у замок запалу й завів «звіра» 6.2 літровий двигун «заревів» у порожнечу, і хранитель помчав у невідомому напрямку. Він виїхав на головну дорогу й розігнав авто до чотирьох сотень кілометрів за годину, його не землі рефлекси дозволили комфортно їхати із такою швидкістю. Проїжджаючи повз магазин він помітив Мета який спокійно сідав у якесь авто на пасажирське переднє сидіння. У голові хранителя пролунало логічне запитання яке він озвучив для себе 

- Америка? Серйозно? Тобто Стюард покинув молодшого брата і влаштовує життя із Емі...

Проте на його подив він помітив як до малого у авто на водійське сів і сам верховний.

- Це, що за хрінь....

Не зрозумів хранитель, він обережно поїхав за Стюардом аби той не помітив «хвоста» і спрацювало, верховний не помітив його. Вони приїхали до покинутої фабрики де дистанційно відчинилися ворота і автомобіль заїхав на її подвір’я, ворота замкнулися слідом тож Джон не міг заїхати.

Хранитель покинув автомобіль й пішов на своїх двох на територію фабрики, він перестрибнув через паркан й тихо приземлився на ноги й на пониженому силуеті пішов до стін заводу, проте не встиг далеко зайти як побачив Стюарда який кудись йшов та розмовляв із якимось хлопцем, тож хранителю довелося упасти на землю аби його не помітили, вони проходили повз тож шматок розмови він почув

- ... Довбані захисники, вони постійно заважають реалізації нашому задуму.

Промовив співрозмовник

- Проте якщо вони будуть чимось зайняті?

- Чим можна їх зайняти? Стільки терактів і замахів на них, а вони все ще на своєму.

- Давай оприлюднимо про Томпсона?

- Проте тоді ми поставимо під удар Макса як інформатора, його командування не оцінить такого повороту подій.

- Натане, друже... А як ще боротися із ними? Між іншим ми мусимо приготувати прихід Телету...

Вони покинули зону у якій їх можна було прослуховувати, зачекавши ще хвилини дві-три хранитель піднявся й пішов далі до стін фабрики, прошмигнувши на об’єкт він зіштовхнувся із великою кількістю автомобільної техніки, сотні автомобілів різних видів: тягачі, бульдозери, легкові автомобілі та навіть танк, правда невідомої марки, проте він виглядав грізно, особливо два стволи квадратної форми які були розміщені на башті паралельно одне одному