Частина 1. Поганий фундамент

Харана

Наші дні

Емілі стояла на балконі і вдивлялася у далечінь, ніби чогось шукала поглядом або чикала, проте нічого не відбувалося, вітер колихав її розпущене волосся а вона стояла і продовжувала чекати, раптом вона почула позаду Стюардів голос

- Він не з’явиться...

- Проте де він?

- Можливо Талос...

Хранителька перебила його

- Не говори так, він твій товариш, хороший товариш...

- Мені теж важко (Стю обійняв її за талію й примостив голову на плаче дівчини) проте Тім зник і знайти його ми не в змозі.

- Знав би він про нас...

Почала Емі й поклала свої руки на його

- Він би зрозумів.

- Погано ти його знаєш, скоро Джон зрозуміє, що будемо робити?

- Коли зрозуміє тоді і вирішимо.

Дівчина покинула обійми верховного й глянула йому у вічі

- І що тепер?

Її запитання було багатозначним 

- Конкретніше пані...

- Ми скинули Талоса і відбили атаку Черепа, проте він же не зупиниться?

- Ти маєш рацію, він лише перевірив наші можливості

- У котре, першого разу...

- Першого разу не було, твій братець полетів просто на їх планету у розвідку, так і втратив перший зореліт.

Відповів Стюард. Дівчина знову спрямувала свій погляд у далечінь, ніби те чого вона бажає відбудеться прямо зараз... проте Тім не з’явився, він не з’являвся жодного разу як його сестра з очікуванням вдивлялася у далечінь.

- Емі...

Почав Стю 

- Його та Еви не має уже тиждень, куди вони могли подітися?

Задала вона риторичне запитання 

- Був би хранитель знань... ми б знали напевно.

Так, просто сказав хлопець 

- Отже нам таки потрібно його віднайти! Ми не найшли тоді хранителя знань, то знайдемо тепер.

- Проте пляшка...

- Тоді він ще живий.

- Взагалі то це вона.

- Овва, тоді ходімо!

Сказала дівчина й покинула балкон.

У місцевій бібліотеці були раніше перелічені особи які намагалися дати раду своїм пошукам, проте велика кількість книг не давала їм можливості зосередитися.

- Бляха муха!

Вилаявся Стю

- Знайшов?

Перепитала Емі

- Ні, я пам’ятаю, що вона була жива на момент мого перебування, проте я їх покинув перш ніж щось могло змінитися.

- Як її було звати?

- Інід, до-речі вона ваша тітка, була одружена на вашому дядечку.

- Знайоме ім’я.

Хранителька води ввела у пошукову систему бібліотеки пошуковий запит на ім’я Інід їй видало статтю де було зазначено про дипломатичну місію до народу Тайкі у якій брали власне хранителька знань та хранитель технології, пан Джанос. Корабель на якому вони відправилися на зустріч, був най довершеними технологічним чудом тодішнього верховного Джаноса, проте подружжя так і не досягло місцевої зірки Карші.

- Де це?

- Карша – так називають земне сонце.

- Тобто вони ворогували із людьми?

- Ні, нажаль у вашій системі була ще одна населена планета, туди і летіла делегація.

- Тобі не здається історія якоюсь аж занадто ідеальною?

- Якби я не знав, про справи Талоса то ні, не здалася б.

- Потрібно злітати туди, запитати у Тайців, можливо вони щось знають про (вона прокрутила статтю й знайшла назву корабля на якому вони летіли) «Пегас».

Джоні сидів за пультом керування свого корабля й вдивлявся у далечінь космосу, будучи жителем землі і взагалі п’ятирічним хлопчиськом він мав чияку мрію аби побувати у космосі, іноді Ольга возила його на орбіту Землі, проте з її слів вона не хотіла ризикувати й летіти далі аби хтось інший не знайшов землю, тепер він розумів її, вона знала хто такий Талос і чим він небезпечний, на початку важко було сприймати її зізнання як чисту монету, так як обман у цьому світі царював всюди і будь хто міг набрехати так переконливо, що вірилося йому дуже легко та просто. Його роздуми перервало світіння червоного індикатора поруч із комунікаційним вузлом корабля, хлопець не кваплячись підійшов до монітора й прийняв вхідний виклик, на екрані були Емі та Стю

- Як поживає мій братик?

- Та нічогенько, завтра буду приймати екіпаж на корабель і можливо на тому тижні ми зможемо відправитися у перше далеке «плавання».

- Привіт Джо, радий я за тебе, проте нам потрібно зганяти у одне місце...

Почав верховний

- Чому не на «Пишному»?

З підколом запитав хранитель вогню

- Не «Пишний» а «Багряний» скільки тебе можна виправляти?

Запитав Стю

- Це жарт Тіма, поки його немає то жартую так я. Отже, чому не «Багряний» чому моїм?

- Бо місце куди ми прямуємо досить відоме для корабля Стюарда і жителям місцевим він також відомий.

Відповіла Емі

- Ну це щось із розряду неможливого, я сам без екіпажу...

- Та я тобі допоможу, ти головне ім’я йому вигадай і ми у дорогу полетіли.

Почав Стю

- Гаразд, я допоможу вам у вашій божевільній затії, підіймайтеся на борт.

Він повісив «слухавку» й обернувся обличчям до просторого місця перед терміналами, де і з’явилися наші молоді.

- То куди летімо?

- Курс на Землю.

Відповіла Емі

Сигароподібний корабель ввімкнув маневрові двигуни й покинув орбіту планети, потім поштовх досвітлового й нарешті на безпечній відстані він перейшов на гіпер швидкість.

Корабель добре «почував» себе у гіпер-просторі, приблизний час підльоту складав чотири дні, прибулі розмістилися на містку у кріслах операторів.

Джоні підійшов до верховного й запитав

- Куди ми конкретно прямуємо?

Стюард ввімкнув тактичну карту позаду капітанського крісла й почав

- Ось сонце (він наніс на карту позначку), а ось приблизно тут знаходиться Земля (він додав і її на карту) а позаду сонця, є ще одна планета у так званій зоні «життя», тобто там і проживає наш народ Тай, вони чимось нагадують руйнівників, проте недуже вдала репліка.

Завершив ознайомлення Стю