*******

Чим швидше розсіювався туман навколо козодоїв, тим більше деталей я міг розгледіти, і тим менше хотів їх бачити. Тепер козодоїв було вже близько десяти, і половина мала бластери, решта тримала важкі сокири, і щось схоже на мечі. На тактичному тренуванні я ознайомився із зразками цієї зброї; вона була смертельно небезпечною. Те ж саме стосувалося сокир, які, враховуючи силу триметрових мутантів, що стояли за ними, цілком могли порубати наші броньовані комбінезони. Один із них був озброєний не так, як решта. За спиною у нього була труба величезного розміру, частина якої перекривалась тілом мутанта. Що це була за штука, я не мав жодного уявлення, але був чомусь упевнений, що відповідь на це запитання мені не сподобається.

Козодої рушили в наш бік, рикаючи і лаючись на своїй гортанній мові.

- Вогонь! – гучним криком віддав я команду так сильно, що мій крик, мабуть, почув загін Валіуса на поверхні.

Наші лазерні рушниці почали шматувати мутантів, у всіх площинах одночасно. Не думаю, що козодої хоч трохи зрозуміли, чим їх накрило. Потрапивши під концентрований вогонь дюжини лазерних рушниць, вони перестали існувати за лічені секунди, залишивши після себе солодкуватий запах у повітрі.

Але один з козодоїв встиг розчинитись у повітрі, зробивши трюк зі зникненням в одному місці, і миттєвою появою в іншому. Це інше місце виявилося правіше від мене, і трохи позаду. Сильним ударом він вибив мій лазер з рук, який полетів далеко вперед, у порожнечу. За лазером якусь траєкторію зробило і моє тіло, ніби спіткнувшись об камінь. Піднявшись на ноги, я побачив, як сталеві зуби козодоя заблищали в посмішці.

Хоча мене й накрила хвиля ненависті, але я голову не втратив. Зробивши ривок убік, і вже падаючи на бік, я щосили вдарив чудовисько в ногу, між коліном та копитом, намагаючись збити його з ніг. Але з таким самим успіхом я міг би спробувати пробити бетонну стіну. А ось мою ногу, від неминучого перелому, дивом урятували наколінні амортизатори. Козодой зреагував швидко, але не з такою вже неймовірною швидкістю. Його права рука обрушилася на мене, але кулак вдарив в кам'яну підлогу біля мене, висікаючи іскри. Довгі руки зі свистом розсікли повітря, але я був уже поза їхньою досяжністю, стрімголов покотившись вздовж тунелю.

Я його, мабуть, сильно розлютив, бо він кинувся за мною. Я з силою викинув уперед здорову ногу, цілячись у його гладкий острівець пахової проміжності, нижче пояса. Но це було все одно, що штовхнути корпус зорельоту. Але невже таке можливе? Триметровий козодой сповільнив рух, і, хитаючись, позадкував. Потім він сіпнувся вперед, і перекинувся на спину, немов ракоподібна істота. Його тіло, уражене лазерним променем, вивергало дим з парою. За моєю спиною стояла Юлі-Ана з лазером у руках, і мило посміхалася. Її очі були широко розкриті, а зіниці до краю розширені, після лазерних спалахів. А в моїй голові раптом почали барабанити ритмічні звуки, перед очима попливли темні кола. Перстень на моїй руці наче поважчав, почав пульсувати та нагріватися.

Юлі-Ана обережно підійшла, щоб подивитися на це місиво, потім різко сплюнула на козодоя.

- І це непереможні мутанти? - кинула вона. - Вони не здаються такими вже й крутими, і явно потребували переведення на нижчі рівні Всесвіту. А ти, Алексусе, ніколи не піддайся розпачу, користі це не приносить.

- Ти читаєш мої думки.

- Не думки, а обличчя. Тебе перекосило.

Я прикусив язика, не даючи зірватись якимось непристойним словам. З розповіді Валіуса я усвідомив, що козодої дуже небезпечні вороги, і завищена зарозумілість може зіграти з нами поганий жарт.

Я знайшов свій лазер, і ми рушили далі. Наш загін розосередився в стандартному бойовому порядку, щоб кожен перебував у полі зору інших, як мінімум двох. Наш внутрішній стан прийняв становище підвищеної бойової готовності, оскільки перше знайомство з мутантами дало усвідомлення, що ми воюємо проти небезпечного противника. Особисто я був спокійний, але моє горло все одно пересохло, а шлунок стиснувся в передчутті подій, що насувалися.

Позаду я чув, як Юлі-Ана віддавала вказівки тамплієрам, у звичайній для неї спокійно-значимій формі. Головна загроза виходила з бічних тунелів, в яких ховалися неприємні нам сюрпризи.

Загін обережно просувався вперед, освітлюючи ліхтарями прилеглий простір. Долоні моїх рук почали свербіти, як це траплялося завжди, коли підсвідомість подавала мені знак: щось не так.

- Стійте! - тон команди Даніела не допускав заперечень. Всі завмерли, кожен на своєму місці, дивуючись, що змусило його так раптово зупинитися.

Даніел підійшов і приклав вухо до кам'яної стіни.

 - Тупіт копит, - прошепотів він, - у паралельному тунелі.

 - Скільки їх? - запитав я.

 - Декілька, - відповів Даніел, знизивши плечима, ніби показуючи, що точніше сказати не може.

- Шестеро, - впевнено повідомила Юлі-Ана, регулюючи чутливість свого тепловізора. – І наші тунелі з'єднуються попереду, в єдиний центральний тунель.

- Включаємо активацію енергокомбінезонів, і будемо сподіватися, що вони нас ще не помітили, – віддав я розпорядження. – Перечекаємо тут, поки вони не пройдуть.

- Ми розбудили це підземне царство темряви, - пролунав позаду голос Закаела, - і мутанти полізли з усіх щілин.

- Дуже добре, - промовив Акібел. - Так ми дочекаємося, що мутанти перекриють всі тунелі, і переб’ють нас у цій пастці, як невинних кроликів.