Ціна сили

Артем простягнув руку. Його пальці торкнулися кришталевої поверхні Серця. Світло миттєво охопило його — сліпуче, пульсуюче, мов мільярд зірок одночасно. Він відчув, як його тіло ніби зникає, а потім знову формується, але вже зовсім інакше.

— Що… що це? — прошепотів він, ледве розплющуючи очі.

“Ти прийняв мою силу,” пролунав голос у його голові. “Тепер ти бачиш більше, ніж будь-яка людина. Ти чуєш кожен подих океану, відчуваєш ритм землі, відчуваєш серце світу.”

Але одразу ж він відчув і біль. Його свідомість розтяглася, заповнилася голосами минулого: тінями піратів, криками племені, гуркотом морського шторму, ревом Сплячого, який досі спав у безодні.

— Ааа! — закричав Артем, відчуваючи, як його власне “я” починає розчинятися серед цього потоку сили.

Марко схопив його за руку.

— Тримайся! Не дозволяй… — він сам не міг завершити, бо світло Серця опромінило і його.

Серце острова загуркотіло, мов бомба. Кришталевий купол почав світитися яскравіше, а по залі пробігли хвилі енергії, піднімаючи уламки в повітря.

— Тепер ти обираєш, — продовжував голос. — Візьми силу повністю — і ти зможеш зупинити Сплячого, але вже ніколи не будеш простою людиною. Або віддай її назад — і ти врятуєш себе, але залишиш світ на межі знищення.

Артем відчував, як його серце калатає, розум кипить, а очі палають яскравим світлом. Він бачив усі можливі наслідки: якщо візьме силу — отримає можливість зупинити зло, але ціна буде колосальною. Якщо відмовиться — найманці знайдуть Серце, і Сплячий прокинеться.

— Я… — прошепотів він. — Я не можу дозволити, щоб світ загинув…

І в ту ж мить Артем стиснув Серце двома руками. Потік енергії пройшов через нього, і він відчув, як його тіло та свідомість перетворюються. Його думки об’єдналися зі свідомістю острова, він відчув, як древня сила пульсує в кожному камені, у кожній краплі води.

Марко закричав:

— Артеме! Ти… ти змінився!

Артем відповів, але його голос лунав одночасно в їхніх головах і віддалено, немов відлуння:

— Я бачу все. І тепер я маю силу захистити цей світ… але… це… — він не зміг завершити. Ціна була занадто відчутною: він вже не був простою людиною, його емоції, думки й тіло змішалися з силою Серця.

Найманці увірвалися в залу, готові вбивати. Артем підняв руки, і потік енергії вирвався назовні, наче невидима хвиля. Всі вони були кинути назад, а їхня зброя зруйнувалася від невидимого натиску сили.

Морський змій із попередніх видінь піднявся над залом. Його очі зустрілися з Артемовими — і на мить світ застиг.

— Ти… обрав шлях… — пролунав його голос. — І тепер ти не просто людина… ти Хранитель.

Світло поволі згасло, а Артем стояв серед зали, відчуваючи, що тепер його доля і доля острова нерозривно пов’язані. Марко підійшов і, торкнувшись плеча Артема, відчув тепло людського дотику.

— Ти… вижив, — прошепотів він. — Але ти вже не Артем, якого я знав.

Артем дивився на Серце. Воно тремтіло, готове передати нові знання і силу. Його подих став спокійним і впевненим.

— Я готовий, — сказав він тихо. — Я захищу цей світ.

І тоді, у глибині острова, почалося нове правління Хранителя Серця.