Печера тіней

Холод ударив Артему в обличчя, щойно він ступив у печеру. Зовні стояла задушлива волога спека, але тут панувала неприродна прохолода. Волога капала зі стелі, відлунюючи кроки.

Він зупинився, намагаючись прислухатися. Позаду, далеко, чулися голоси найманців, але вони ще не знали, куди він зник.

Артем притиснувся до кам’яної стіни й запалив уламок смолоскипа, який знайшов біля входу. Полум’я тремтіло, ніби боялося світити.

В глибині печери було видно щось схоже на стародавні символи, вибиті прямо на камені. Вони нагадували ті, що він бачив на обеліску в джунглях. Очевидно, це був хід у саме серце острова.

Раптом під його ногою щось клацнуло. Артем завмер.

І вже наступної миті стіна позаду з гуркотом зсунулася, перекривши вихід.

— Пастка… — прошепотів він.

Вогонь смолоскипа освітив новий прохід. Стіни були вкриті різьбленими черепами, і всі вони дивилися на нього порожніми очницями.

Він рушив далі, обережно ступаючи. Серце калатало. Час від часу повз обличчя пролітали кажани.

І тут він почув шурхіт.

Смолоскип засвітив темний коридор, і Артем побачив постать — високу, згорблену, у розірваному моряцькому одязі. Її очі світилися зеленкуватим полум’ям.

— Капітан… — прохрипіла істота чужим, гнилим голосом.

Артем відсахнувся. Це був один із моряків пірата Кроу. Його тіло давно мало б розсипатися на кістки, але воно рухалося, мов живе.

І тоді з тіні виступили інші. Їхні кістки рипіли, руки тягнулися вперед, а вустами зривалося безкінечне бурмотіння старих пісень моряків.

Вони були тінями проклятого екіпажу.

Артем підняв ніж, але руки тремтіли. Чим можна вбити того, хто вже давно мертвий?

Перша тінь кинулася на нього. Артем відскочив, ударив смолоскипом — і істота завила, відступивши від вогню. Їхні тіла боялися полум’я!

— Тільки не підходьте! — крикнув він, махаючи вогнем.

Він кинувся бігти коридором, розуміючи, що позаду — ціла зграя проклятих. Попереду ж темрява, невідомість… і, можливо, сам скарб.

Коли він вже майже втрачав сили, печера вивела його до величезного залу. Посередині стояла кам’яна плита у формі скрині, а навколо — десятки золотих монет, розсипаних по землі.

Артем наблизився. Його очі світилися жадобою й страхом водночас.

Але щойно він простягнув руку до золота — земля затремтіла, і темрява позаду ожила з новою силою.

Здавалося, сам капітан Рональд Кроу щойно прокинувся від сну…