Розділ VIIII. Хто такі хранителі природи?

Всередині хатина мала схожий вигляд з домівкою Радослави: піч на кухні, величезний стелаж з різноманітними баночками та, розвішані повсюди засушені трави й квіти. Мабуть, лише меблі відрізняли оселю від зеленої трав’яної місцини. При згадці про бабусю Таша відчула, як на мить щось стиснуло її серце. Вона поняття не мала, коли повернеться додому та побачить стареньку, але часу на довгі роздуми у дівчини не було, бо Міра потягнула її праворуч у якусь кімнату.

Односпальне ліжко; невеличка тумба біля нього, на якій знаходилися гребінець, декілька книг та свічка; шафа з привідчиненими дверцятами, з полички якої звисала помаранчева сукня; стіл, завалений зошитами, журналами та канцелярією і велике дзеркало в повний зріст, що висіло навпроти вхідних дверей – все це охопила Таша своїм поглядом, зайшовши у чийсь особистий куточок. «Скоріш за все, тут живе дівчинка», - подумала вона і Фелікс, немов підтвердив її слова своїми:

- От Яра, не може нічого тримати у порядку.

- Вся в брата, - хіхікнула Міра. – Та ми прийшли сюди не ревізію робити, а знайти підходящий одяг для Таші. Тааак, що тут у нас.

Рудоволоса краля підійшла до шафи, довго перебирала речі й нарешті дістала ніжно-рожеву сукню.

- Філе, я сподіваюсь, Яра не буде проти того, що ми копирсалися у її гардеробі, - сказала дівчина і приклала сукню до Ташиного тіла. – Має підійти. Ми вийдемо зараз, а ти примірь. Потрібно ще настоянку приготувати.

- Чи буде проти – не знаю. Максимум день не розмовлятиме зі мною, а потім, як ні в чому не бувало, питатиме про Лукаша (після цих слів хлопець демонстративно закотив очі). А сукня ця їй все одно не подобається. За її словами, вона має занадто дитячий колір, а вона ж вже доросла, - Фелікс пирхнув і подивився на своє відображення у дзеркалі.

- Почекай, це їй нещодавно 14 виповнилось, чи не так? – запитала Стефа.

- Аякже, 14. Краще б про заняття думала, аніж з Лукашем вночі бігати сузір’я вивчати.

- Ой, а сам через що боргів нахапав. Говориш, як суворий старший брат, а то й взагалі батько, який від кожного хлоп’ячого подиху вберігає донечку-квіточку, - глузувала з хлопця Міра. – Так все, жарти жартами, а Таші потрібно переодягнутися. Стефо, допоможеш з ліками?

- Звичайно, - відказала білявка і трійка вийшла з кімнати, залишивши Ташу наодинці з сукнею та думками.

Дівчина одягнула наряд (він виявився якраз її розміру), подивилася на себе в дзеркало і помітила пелюстку лотоса у чорнявому волоссі. «Ще зранку я прокинулася у звичному для мене світі, їла запіканку і не підозрювала, що скоро стоятиму перед дзеркалом у лляній сукні в кімнаті якоїсь Яри, а головне – в зовсім іншому світі. Дивина. І це через озеро. Якось лячно мені тут. Всі, мов помішані на природі. Лише лляний одяг, жодного взуття, книги про рослинність і тварин, навіть дзеркало й те – прикрашене яскраво-іфолетовими флоксами. Потрібно швидше звідси вибиратися, а то хтозна, що підготувала мені тут доля», - подумала Таша і, видихнувши, відкрила двері назовні.

Голоси та запахи ромашки линули з кухні. Таша переступила поріг кімнати і показала свій образ новим знайомим.

- Вау, - лише й вимовила Міра. – Ти виглядаєш фантастично. Так тебе ніхто й не відрізнить від чужоземки.

Троє пар очей оглядали дівчину з усіх сторін. Таші дійсно личив рожевий колір. Її чорному волоссю та темно-зеленим очам потрібно було у доповнення щось ніжне та світле. На декілька хвилин запала тиша, як ось Таша з острахом зойкнула.

- Що сталося? – запитала Стефа.

- Мої кросівки залишилися на березі. Вони повністю промокли, тож я хотіла їх висушити… і забула. А ви, як я бачу, ходите взагалі без взуття.

- Так, взуття ми не носимо, бо воно заважатиме єднанню з природніми стехіями, тобто із землею.

- А це вже, чесно кажучи, проблема. Раптом хтось побачить їх і покаже охоронцям, - уривчасто пробелькотіла Стефа.

- Так, без паніки. Сьогодні вихідний, а отже, всі розважаються на площі. Ви доварюйте трав’яний напій, а я збігаю швиденько і заберу твоє взуття, - сказала Міра і підбадьорливо посміхнулася.

- Дивись, щоб тебе ніхто не побачив, - насторожив дівчину Фелікс.

- Я буду непомітною, мов лисиця. Кольором волосся я й так вже схожа на неї.

Міра побігла за Ташиними кросівками, а хлопець з дівчиною повернулися до зіллєваріння. Ось вариво закипіло. Стефа одягнула рукавички і зняла обережно маленький мідний казан з плити. Повсюди линули аромати смородини.

- Хай трохи вистигне, а потім вип’єш і тобі обов’язково стане краще. Ягідки та листочки смородини повертають життєву силу, а ромашка заспокоює, - звернулась Стефа до Таші.

- Дякую, вам. Навіть не знаю, щоб я робила, якби не ваша допомога.

- Лежала б мертва на дні Смарагдіну. З того стану тебе б уже точно ніхто не врятував. Наступного разу, як вирішиш пірнати у незнайому водойму навздогін русалці – тричі подумай, чим може це обернутися, - трохи з докором сказав Фелікс.

- Обіцяю, - вкрившись багрянцем, відказала йому Таша. – А що то за місце таке – Смарагдін?

- Це один за найнебезпечніших куточків Переплутни – підводного царства. За легендами там живе величезне чудовисько з п’ятьма очима і двома русалчиними хвостами. Колись воно панувало в океані і збирало скарби затонувших кораблів. Чудовисько було дуже кровожерливим і жадібним. За вільний прохід воно вимагало від суден сплати данини у вигляді різноманітних коштовностей. Хто відмовлявся йти на поступки – того назавжди поглинала вода. Якось пропливав тим океаном величезний корабель. Капітан погодився на умови чудовиська і хотів віддати йому все золото, що було на судні, але страшному звірові було того мало. Він відчував коштовності на запах і знав, що десь приховав від нього капітан дорогоцінні смарагди, що мали слугувати для корони королеви. Мореплавець не хотів у жодному разі віддавати смарагди і спробував одурити чудовисько. Йому це не вдалося і він жорстоко поплатився за свою помилку. Морський звір влаштував сильний шторм і корабель потонув разом зі смарагдами. Чудовисько забрало прикраси собі, але і його доля була не кращою. Бог води Посейдон розлютився на звіра за те, що він спричиняв безневинним людям і переніс його у звичайне озеро, де він ніколи більш не міг нікого пограбувати. Чудовисько лише встигло прихопити з собою ті дорогоцінні смарагди. З тих пір воно живе у Смарагдіні, звідси й назва, до речі, і завжди раде повернутися до минулих злочинів, коли хтось запливає у його місцину.