Розділ II. Млинці зі смородиновим варенням

Обіцяний ранній підйом виявився для Таші занадто раптовим та різким. Сонце ще не встигло запустити свої промінчики у вікна її кімнати, як знизу вже прогримів та блискавкою донісся до ліжка дівчинки голос бабусі: «Ташо, прокидайся, досить боки відлежувати. Я сподіваюсь, ти не забула, що сьогодні ми йдемо до лісу за травами. Одягайся та спускайся на кухню. Там тебе вже зачекалися млинці зі смородиновим варенням, а я поки поратимусь на подвір'ї».

- Добре, - відповіла їй ще сонним голосом Таша.

Вона повільно підвелася з ліжка та потягнулася у різні боки, аби розбудити своє тіло.

«Ну що ж, доброго ранку, світу. Сподіваюсь, ти встиг засумувати за моїми лісовими пригодами. Сьогоднішній день обіцяє їх чимало, можу тебе у цьому запевнити. Нарешті я зустріну усіх звірят. Цікаво, скільки зайченят народить Елла цього року. А як там мій борсучок Бернард та ящірка Луїза. Скоріше б їх зустріти», - поки купа думок роїлася у Ташиній голові, а її очі продовжували спроби пристосуватися до ранкового світла, Радослава готувалася до походу. Вона відшукала два стренькі сплетені кошики, склала торбинку з їжею та взялась поливати різнобарвні кущі півоній. Цього року красуні-квіти заполонили ледве не половину подвір'я. Старенька обожнювала квіти, а особливо півонії. Об'ємні, яскраві та мальовничі; справжнє поєднання вишуканості та елегантності. Кожного року вони радували її та сповіщали про приїзд улюбленої внучки.

Тим часом Таша вже повністю одягнулася і спустилася внутрішніми сходами на кухню, звідки линули аромати свіженьких млинців. Кухню, як у бабусі, дівчинка б ніколи не зустріла у звичайній міській квартирі. У цій кімнаті залишився подих часів, коли не було електрики і житла ще не були пристосованими до технологій нового світу. Тут не знайдеш жодного електричного приладу і на це є дві причини. По-перше, хатину з усіх боків оточують хмарочоси-дерева і тому тут немає зв’язку (так, у бабусі навіть телефона немає), а по-друге, сама Радослава досить скептично та зневажливо ставиться до всього сучасного, і пропозицію переїхати до міста вона, не роздумуючи, відхилила.

Хатина старенької була немаленькою, але в ній зберігалось стільки речей, що іноді не вистачало місця, аби пройти. Зайшовши всредину, незнайомець подумав би, що це справжнє помешкання відьми. Величезний стенд з безліччю різноманітних баночок та коробочок, на кожній з яких був підпис латинськими літерами вражав своїми розмірами. Праворуч від вхідних дверей були розміщені сходи, що вели на горище (де й знаходилась Ташина кімната). Далі були двері до спальної кімнати Радослави. Там стояли  одне велике ліжко, шафа для речей та тумба з особистими речами жінки.

Ліворуч від вхідних дверей була простора кухня. Її не відділяли від іншої частини хатини жодні двері. Єдине, що сполучало дві протилежні колони, прохід між якими вів до кухні – товста нитка, на якій були розвішані оберемки різних засушених рослин. Праворуч стояла громіздка піч, прикрашена зеленими та синіми лісовими орнаментами. Кожен малюнок був обережно виведений фарбами та доповнював загальну атмосферу кімнати. Посередині стояв круглий стіл, застелений зеленою з білим мереживом скатертиною. Його оточували три дерев’яні стільці. На поверхні стола завжди стояла маленька глибока тарілочка меду та чайник для заварювання чаю.

Праворуч кухня була заставлена шафками для зберігання кухонного приладдя та сервізу. У цій частині кімнати також знаходилися поверхні для приготування страв. Радослава обожнювала готувати і найкращим подарунком вважала щось, пов’язане з цим заняттям. Тому у неї було безліч дощечок, ножів, столових приборів, тарілок та чашок різних кольорів і ще багато іншої кухонної всячини.

Так як у хатині не було жодного приладу, що передбачав підключення до електрики, холодильник також був відсутнім. Продукти для харчування Радослава зберігала у льосі, а купувала їх у знайомих, що мешкали у найближчому населеному пункті.

Бабуся обожнювала варити різноманітні фруктові та ягідні варення, а ще робити закрутки на зиму, а коли приїжджала люба внучка, то старенька постійно балувала її своєю фантастично смачною випічкою. Тож підійшовши до столу того червневого ранку, дівчинка вловила тонкі нотки улюбленого смородинового варення та побачила тарілку з горою млинців.

Змастивши млинець варенням, склавши його втроє та відкусивши перший шматочок, Таша, неначе перенеслася на мить у дитинство, коли захворівши взимку грипом, бабуся приїхала до неї, аби наглянути, і тоді вона вперше спробувала точно такий самий витвір кулінарного мистецтва. Відтоді ні один десерт Тірамісу та ні один батончик Баунті не міг зрівнятися з улюбленим смаколиком від бабусі. А воно й не дивно, адже головний секрет приготування будь-якої страви - це додати "дрібку" любові, а Радослава завжди клала вдвічі більше.

Сповна насолодившись сніданком, дівчинка у чорних лосинах та ніжно-блакитній футболці вийшла на вулицю. Свіжий ранковий вітерець відразу пробудив мурашки по шкірі її рук.

- Ой, леле, що ж ти так легко одягнулась. Невже там, у вашому місті, зранку температура під тридцять, чи ти забула, як може бути холодно в лісі?, - трохи осуджуючим, але водночас лагідним голосом Радослава звернулася до внучки. - Тримай мою кофтину і, якщо ти готова, то можемо вирушати в дорогу.

- Дякую, - промовила Таша і хутко закуталася у теплу візерунчасту кофту. - І дякую за сніданок. Нічого кращого за твої млинці я в світі не куштувала.

- Ой, ну прям у світі. Скажеш мені теж, - трохи зашарілася Радослава, хоча про її кулінарні здібності можна знімати телепрограми та писати десятитомні праці. - То що, готова?

- Так, - рішуче відповіла Таша, сповнена ентузіазму та готова до всіх таємниць, що їх приготував для неї ліс. Чи можливо майже для всіх...

- Тоді тримай корзину і ходімо, - підбадьорливо мовила бабуся і посміхнулася найщирішою посмішкою, яку можна тільки собі уявити.

****************************************************************************************************************************