Штольня

Два десятки вартових вишикувалися на подвір’ї фортеці. Мрячив дрібний дощ, від людей піднімалася пара. Синдур разом з Сатіо опитували кожного з воїнів. 
— Це Артоні, — представив командир високого красивого молодика, — наречений Синлі. Він має бути в вашому загоні. 
— Згоден, — відповів чарівник і хлопнув Артоні по плечу. Зрештою він відібрав ще п’ятьох воїнів міцної статури.
— Візьміть мене! — Синдур схопив Сатіо за руку. 
— Ні, — той похитав головою. — Твої батьківські почуття будуть лише заважати. Можеш відправитись з нашим прикриттям.
Синдур кивнув і допоміг озброїти ватагу. Сатіо порадив взяти легкі шкіряні обладунки, щити та списи-трилисники, схожі на ті, з якими полюють на кабанів. Сам він надів сталевого нагрудника з коміром, розписаного захисними рунами, Ферезу він дав схожого, але трохи важчого. Як зброю вони взяли мисливські ножі. 
— Раджу випорожнити кишки перед виходом, — сказав княжий чарівник, коли всі закінчили приготування.
Вони проїхали верхи десь три чверті шляху, потім спішилися. Рудий лишився з кіньми, а Швид і Синдур відправилися з ними до кар’єру. Сатіо роздав воїнам по флакону якогось зілля.
— Це захистить вас від марення, яке може наслати істота. Нам з тобою, — звернувся він до Фереза, — доведеться все витерпіти, бо зілля приглушує чарівні здібності.
— Що мені робити? — спитав тремтячим голосом Ферез.
— Зараз я всім все розкажу. Рухаємося по троє. Перша трійця: правша, шульга і я, друга — така сама з Ферезом, замикають теж правша й шульга. Артоні, ти в другій трійці, коло Фереза. Всі розібралися? — Сатіо оглянув стрій та хмикнув. — Ферезе, ти тримаєш руку на «змії», яку ми заготовили вчора, будь готовий когось латати, як тоді з деревом. Робиш щось тільки за моєю командою. Бойову магію застосовую тільки я. Якщо я помер, то ти виводиш загін. Все зрозумів?
— Так, майстре, — Ферез намагався втримати тремтіння.
— В жодному разі не застосовуй пекельний вогонь, — попередив вчитель. — По-перше, штольня може завалитися, по-друге, ви задихнетеся ще до того, як вона завалиться. Повтори, що ти робиш!
— Вертаю, лікую, раптом що, виводжу групу. Ще душу змія!
Випадкова обмовка викликала сміх у загону. Це трохи знизило напругу, вартові навіть почали впівголоса перемовлятися, але Сатіо заткнув їх. Вони були близько. Час від часу чарівник звірявся з компасом Еуре. Той впевнено вказував в бік кар’єру і вниз. На краю урвища сфера почала працювати без каталізатора. Загін знову розділився: Швид і Синдур лишилися нагорі, решта спустилася напівзгнилими сходами на дно. Компас вказував напрямок, але в той бік вело з десяток ходів. Штольні розходились вниз, вгору і в боки. Майстер підійшов до найближчого й прислухався, потім до пари інших, зрештою він повернувся до першого та віддав піраміду Ферезу. Жестами показавши «До зброї!», старий чарівник пропустив першу пару вперед і пірнув за ними, запаливши чарівного вогника над головою. Ферез повторив його дії.
Штольня, навіть без вампіра, могла викликати дрижаки. Вона була вузькою, сирою й задушливою. Подекуди людям доводилося протискатися боком, подекуди — згинатися вдвоє, часом вони йшли по коліно в воді, часом балки над головою небезпечно скрипіли, часом вони були взагалі зламані. Але зілля Сатіо, мабуть, пригнічувало не тільки чутливість до магії, але й страх — жоден з воїнів не видавав ознак хвилювання.
Прохід розширився лише коли вони дісталися до місць видобутку. Раптом вони опинилися у просторі, наповненому пітьмою — чотири ходи, розійшовшись у різні боки, сформували півколо, а ще два ходи були нагорі. Напевно, колись перекриття між ними завалилося. Група зупинилася і звірилася з пірамідою. Сумнівів вже не було — вона чітко вказувала на один з ходів. Зненацька з усіх боків донісся скрегіт — наче щось величезне точило кігті об колоду.
— Він нас помітив! — закричав княжий чарівник. — Не звертайте уваги на звуки, істота морочить нас! Рухаємося обережно!
Загін увійшов у тунель. Цей вів нагору, тому був сухим. Здавалося навіть, що повітря в ньому було свіжішим. Скрегіт припинився, тепер їм чулося чи то гукання, чи то нявкання, інколи здавалося, що щось проноситься над головами. Вони дісталися ще одного перехрестя, коли збоку пролунав різкий свист. Артоні, що був справа від Фереза, встиг підняти щит й іржавий цвях пробив дерево, а вартовий, що був зліва, схопився за шию та впав.
— Латай! — заволав Сатіо і випустив у штольню сніп яскравих снарядів.
Хлопець впав навколішки й висмикнув закривавлену залізяку. Він уявив пораненого таким, яким бачив мить тому, і напружив усі свої сили. Це було подібно до відчуття, з яким витягуєш когось з трясовини. Якісь пару ударів серця реальність пручалася, але потім поступово піддалася. Ферез допоміг піднятися збентеженому вартовому. Той обмацав свою закривавлену шию, на який не лишилося навіть шраму, та хрипко подякував.
— Рух, рух! — скомандував майстер. — Не сподівайтеся, що він лишиться позаду, цій тварюці достатньо щурячої нори, щоб пролізти. Але ззаду теж пильнуйте!
Тепер їм постійно ввижалися тіні, що швидко рухалися. Одного разу Ферез ледь ухилився від списа, коли воїну позаду здалося, що щось кинулося на нього. Вампір знову атакував їх цвяхами, тепер спереду, але Сатіо відхилив їх у стіни і знову вдарив яскравими снарядами. Коли вони наблизилися до чергового перехрестя, чарівник дістав щось з сумки та кинув у боковий прохід. Спалах на мить засліпив загін, а з проходу пролунав розпачливий вий.
— Зачепив погань! — чарівник зробив свій вогник яскравішим. — Ми вже близько!
Вдалині вони побачили світло. Коли загін наблизився, стало зрозуміло, що це промоїна, яка обвалила стелю штольні. В тьмяному промені світла можна було розгледіти нерухому дівчину. Вона лежала на насипі з соломи, дбайливо вкрита рядном. 
— Синлі! — Артоні кинувся до нареченої. Решта вартових встала в півколо, піднявши щити. Трохи далі ложа дівчини штольня роздвоювалася.
— Артоні, — Сатіо підійшов до молодика та поклав руку йому на плече, — ми спізнилися, тобі доведеться завершити її муки. 
— Майстре! — юнак обернувся до чарівника. — Невже все дарма?!
— На жаль, хлопче, — старий вклав молодому ножа до рук. — Але краще так, ніж інакше.
Артоні схилив голову і витер очі. Потім заніс ножа над головою. Він зволікав. Його перервав розлючений вий. Двох воїнів, що боронили тил, розкидало, як ляльок. Один впав на Фереза, інший влетів спиною у стіну. Вартовий, що стояв наступним, ткнув списом у вихор, що опинився перед ним, але його рухи здавалися черепашими. Істота з легкістю ухилилася та кинулася до Артоні. Той ще обертався, коли отримав удар тильним боком лапи. Юнак відлетів на двох вартових, що стояли попереду. 
І тут вступив в бій Сатіо, який ховався за спиною Артоні. Однією рукою він випустив світлові снаряди, а другою — блискавку. Вампір впав на одне коліно, його тіло скрутило від струму, в спину впився спис вартового. Істота перекрутилася, намагаючись позбутися списа, й несподівано вдарила знизу до гори. Удар прийшовся по нагруднику, яскравий синій спалах осяяв все навкруги і кисть почвари відлетіла вбік. Вцілілою рукою вампір хотів вчепитися чарівнику в горло, але завадив комір.
«Давай!» — пролунало в голові Фереза. Час, здавалося, застиг для учня чарівника. Він побачив, як потвора, наче ляльку, відкидає його вчителя та обертається до нього. Але з рук молодого чарівника вже зірвалися два чарівні ланцюги. Вони збили істоту з ніг і оплутали, наче павутина. Вий і хрускіт кісток заполонили штольні. Вампір пручався, але то було даремно. Вартові відскочили від мотка, який вив на всю штольню, але він вже не ніс небезпеки. 
— Троянду! — важко дихаючи, наказав Сатіо і Ферез дістав її зі сховища. — Перевір решту!
Ферез кинувся до вартових, але ті здебільшого отримали лише стусани. Артоні дісталося гірше за решту, він був ошелешений, але без серйозних ушкоджень. Хлопець відчув потужні чари й обернувся до майстра, що схилився над Синлі. Троянда наче всотувала в себе отруту з крові дівчини. Квітка перетворювалася! Сатіо дочекався закінчення ритуалу, схопив те, що було трояндою, і спалив просто у своїй руці.
«Навіщо?» — Ферез почув слабкий голос. Він обернувся на звук і волосся його стало дибки — істота була досі жива. Він обережно наблизився й змусив ланцюг звільнити голову вампіра.
— Навіщо ви полюєте на нас? — вампір шепелявив через відсутність зубів. З щелеп стирчали лише чотири тонких, як голка, ікла.
— Ти чудовисько! — відповів Ферез.
— Я нікого не вбивав! — заскиглила істота. Лисий череп, великі очі та беззубість надавали їй гротескної схожості з дитиною. — Я хотів жити, хотів любити. Невже це так багато?
— Ти це кажеш тільки тому, що тобі не вдалося нас вбити, — Ферез був спантеличений. Йому дійсно було трохи шкода потвору.
— Це все ви, це все ви! Я тільки захищав себе і свою кохану! А ви прийшли зі своїми вогнями та ножами, щоб забрати наші життя!
— І ми заберемо те, за чим прийшли! — Артоні, який вже встиг очуняти, відштовхнув Фереза й одним ударом обезголовив вампіра. — Сподіваюсь, ти встиг набалакатись! — кинув він чарівнику.
— Твоя наречена буде жити! — Сатіо спробував відволікти Артоні. — Забирай її звідси, через пару днів вона прийде до тями.
Юнак повільно підійшов до чарівника, стискаючи в руках ніж. З десяток вдихів вони вдивлялися один одному в очі, потім Артоні змахнув лезом, струшуючи кров вампіра, і повернув ножа чарівнику.
— Ви могли попередити, що збираєтеся зробити з мене приманку! Замість того, щоб наказати заколоти кохану! — Артоні сплюнув на підлогу, — Чарівники!
— Забирайте дівчину й залишки істоти! — Сатіо звернувся до решти. — Цей вогник виведе вас на поверхню. А ми маємо ще провести ритуал очищення.
Коли вартові віддалилися, Ферез підійшов до вчителя:
— Що це за ритуал очищення?
Замість відповіді, майстер впав йому на руки. Куртка і штани старого чарівника були просякнуті кров’ю. Ферез швидко, як тільки міг, стягнув з нього нагрудника. І залізо, і бік були розірвані. 
— Ребра видно? — ледве чутно спитав поранений.
— Так, але легені наче не зачепило.
— В сумці є замазка.
Обробивши бік, Ферез оглянув горло пораненого і знайшов дві дірки від кігтів. Вони не кровили, але учень замазав їх, про всяк випадок. Потім дав наставнику випити зілля з биркою «при втраті крові». 
— Ходити зможете?
— Гадаю, що так, тільки не швидко, — Сатіо сперся на хлопця і побачив, що той нагинається по нагрудник, — кинь його, він все одно поламаний.
— Ви теж поламаний, але я Вас не кину.
— Не сміши! Боляче!