Частина 19

Рін Совера

З тієї ночі минуло вже близько тижня. Життя повернулося у своє колишнє русло, проте сили богині Тари повернулися до мене не до кінця. Радимир сказав, що можливо з часом я відновлюся. Але є ймовірність, що я так і залишуся тільки з невеликою її частиною.

Я продовжувала своє навчання. Одар тепер ні на крок не відходив від мене. І я була б цьому дуже рада, адже іноді мені доводиться робити обходи самій, а в компанії це набагато приємніше. Ось тільки друг ніяк мені не допомагає, а лише навпаки. Мені одразу згадалися наші дрібні сварки, коли ми ще були дітьми. Однак зараз я можу й тріснути йому кілька разів.

Весна поступово перетекла в літо. У таку спекотну погоду найприємнішим було ходити на озеро. Завдяки щільному шару лісу, що огороджував озеро, воно перебувало в затінку від настирливих палючих променів літнього сонця. Приємна прохолода кришталево чистої води знімала всю втому.

Незабаром я вже могла вільно переміщатися по відведеній мені частині лісу. Спочатку було не просто, адже в мої обов'язки входило не тільки наглядати за лісом, а й за його незмінними мешканцями. Кілька разів я забредала занадто далеко на північ, і один раз зустріла зграю вовків. Близько я не підходила, проте причаївшись у тінях сосен, я змогла поспостерігати за ними. Але незабаром мене знайшов Радимир, і, вислухавши лекцію про те, що я поки що не готова до таких далеких походів одна, повів мене додому, наче дитину, що провинилася.

Щодня, після ранкового обходу і сніданку, ми з Радимиром ховалися в бібліотеці, де він розповідав мені історію Хранителів. Батько його — Перун, ніколи не втручався в життя своїх дітей. Радимир бачив його всього лише кілька разів, і один із них був, коли чоловік став Хранителем. Мати — Земля, богиня родючості. З нею він теж зустрівся лише один раз. Побачивши моє сумне обличчя, Радимир запевнив мене, що його це анітрохи не засмучує. Для богів звичне поняття сім'я, ніколи не важило багато. Їхній дім — це ліс. Багато богів так і проживають своє життя, ніколи по-справжньому не відчуваючи властивих людям почуттів і емоцій. І якби не я, то на Радимира чекала б схожа доля.

Перед вечерею я робила ще один обхід, а після у мене були тренування. Мені потрібно було відновити не тільки свої божественні сили, а й людські. Моє тіло настільки ослабло, що перші місяці мені було складно проходити і кілька кілометрів без чужої допомоги.

Пори року змінювали одна одну, і за вікном замість зеленого листя стали з'являтися жовті та помаранчеві кольори. Наставала осінь. Я все частіше почала знаходити в лісах кущі чорниці та брусниці.

Наше життя з Хранителем більше нагадувало життя подружньої пари. Ми разом снідали, обідали і вечеряли, разом читали в бібліотеці і ходили до озера. Єдиний час, коли ми перебували порізно — обходи лісу. Але й там, я немов могла відчути його присутність. У кожному дереві, у кожному листочку й гілці, у приємному подиху вітру. Він завжди був зі мною, навіть не зважаючи на відстані, що були між нами.

Термін моєї угоди ще не закінчився, а тому я не могла вирушити в місто і побачити своїх рідних. А ще я б хотіла сходити на могилу Старої Суїр. Одар сказав, що повернув її тіло у світ смертних, і поховав поруч із хатиною, де вона провела майже все своє життя. Мені потрібно було попросити в неї прощення, і сказати дякую. Дякую за шанс. Шанс дихати, торкатися мокрого і прохолодного листя після дощу, відчувати тепло і відчувати любов.

Незабаром місце осені зайняла красуня зима. Ліс під сніговим покривом виглядав воістину казковим. Таким, яким його описують у казках, і малюють на картинах.

Перший рік минув, немов одна мить. Незабаром знову прийшла весна, приносячи за собою тепло і перші паростки. З початком літа, мені все-таки вдалося вмовити Радимира сходити зі мною далі на північ. Сніг, що танув, яскраво сяяв від весняних сонячних променів. Не дійшовши до місця, я виявила невелику галявину пролісків. І щойно я зробила кілька перших кроків, до мене назустріч із хащі вийшов чорний олень. Його шерсть відливала сріблом, і виблискувала яскравіше за будь-які дорогоцінні камені. Роги являли собою вигнуті гілки, на яких вже потроху почали зароджуватися бруньки. Він виглядав молодшим від того, що я бачила рік тому. Олень з цікавістю розглядав мене, і щойно я зазирнула в його чорні, як нічне небо, очі, як мене наповнила сила. Я зробила перший невпевнений крок, але з кожною миттю мої кроки ставали дедалі впевненішими. Олень так само повільно рушив мені назустріч.

Зупинившись на середині галявини, мною заволоділо бажання торкнутися його. У цей момент, моє тіло, немов зовсім не належало мені. Однак олень не відсторонився. Навіть навпаки — пригорнувся мордою до моєї руки. А потім мою долоню накрила велика долоня Хранителя.

— Ти тому погодився мене сюди привести? — не відриваючи погляду від чорних очей-намистинок, запитую я. — Знав, що я зустріну його.

— Ні, — спокійно відповідає бог, а мені тут же стає тепло від його дотиків. — Навіть я не можу передбачити, де і в який момент з'явиться чорний олень. Він прийшов до тебе.

— Значить, він все-таки переродився?

— Чорний олень уособлює світ. Він контролює баланс між світом духів і світом людей, — прибравши руки, чоловік переплітає наші пальці, спостерігаючи за тим, як ховається з поля зору олень. — Ліс споконвіку був кордоном світів — людського і потойбічного. Наше ж завдання, як Хранителів, оберігати як ліс від цікавих і дурних людей, так і людей від страшних і смертельних таємниць лісу.

Я повільно захитала головою, бо вже не раз чула і читала про це. Коли чорний олень повністю зник у густій гущавині лісу, ми так і продовжили стояти пліч-о-пліч, не кажучи ні слова. Прогулявшись ще трохи, ми попрямували додому.

***

Минуло вже три роки. Моя туга за сім'єю стала тільки сильнішою. Але щойно я повністю відновилася і почала повноцінно виконувати свої обов'язки, як богиня Тара, часу сумувати майже не було. Завдяки Радимиру, я отримувала надто багато любові й турботи. А вже коли в гості заходив Одар, наш дім одразу наповнювався сміхом.